Старший брат подруги - Олена Сашина

У неї задзвонив телефон. Подруга вийшла з кухні відповісти на дзвінок, залишивши нас із Глібом наодинці.

— Навіщо ти це зробив? — моєму здивуванню не було межі. — Адже я тобі ніхто!

— Я просто залицяюся до тебе, — усміхнувся хлопець у відповідь, нахилившись до мене. Він провів тильною стороною долоні по моїй щоці.

Від цього дотику мурашки пробігли по шкірі і метелики запурхали в животі. Що це?! Мені були дуже приємні дотики хлопця. Знову в легенях не вистачало кисню. Мій мозок втратив керування ситуацією, бо з'явився порив притиснутися до руки Гліба. Хлопець провів великим пальцем по моїй нижній губі, і метелики в животі спустилися трохи нижче.

Я ніяк не реагувала у відповідь. Просто застигла у повітрі.

До нас повернулася Аліна. Вона обійняла мене і весело прощебетала:

— Ну, головне, що все добре, так?! Тепер поїхали, подружко, до міста. Я так скучила за цивілізацією, — з'єхидствувала вона, пильно дивлячись на брата.

А я, навпаки, ховала очі, боячись зіштовхнутися з хлопцем поглядами. Що це за зрадлива реакція мого організму на дотики Гліба? Чому моє тіло в його руках стало пластиліновим? Воно готове було набути будь-якої форми, яку хлопець забажав би задати. І чому, чорт забирай, моє дихання знову злетіло з котушок?

Мені теж захотілося якнайшвидше забратися з цього будинку. Треба було нарешті розібратися у своїх почуттях.