Що впало, те пропало - Стівен Кінг

— Вони почали надходити в лютому 2010 і закінчилися у вересні минулого року. Це сорок чотири місяці. Якщо її брат…

— Піт.

— Якщо Піт за цей час надсилав батькам по п’ятсот доларів на місяць, разом це виходить двадцять тисяч доларів. Плюс мінус. Не статок, але все ж…

— Але не так вже і мало навіть для пацана, — закінчує Ходжес. — Особливо, якщо згадати, що надсилати він їх почав, коли був такого віку, як Тіна зараз.

Вони подивилися одне на одного. Те, що вона іноді ось так зустрічається з ним поглядом, — найбільш вражаюча зміна, яка сталася з тією скутою страхом жінкою, якою вона була, коли він уперше її зустрів. Помовчавши секунд зо п’ять, вони починають говорити одночасно:

«Отже…» «Як він…»

— Ти перша, — розсміявшись, каже Ходжес.

Не дивлячись на нього (а дивитися вона на нього може тільки дуже недовго, навіть коли зайнята якоюсь задачею), Холлі каже:

— Та його розмова з Тіною про скарб: золото, дорогоцінні камені, дублони. Мені здається, це важливо. Я не думаю, що він украв ці гроші. Я думаю, він їх знайшов.

— Імовірніше за все. Мало хто в тринадцять років грабує банки, у якому б скрутному становищі він не перебував. Але де хлопець може таке багатство знайти?

— Не знаю. Можу задати в комп’ютері пошук і перевірити по датах викрадення готівки. Гадаю, треба шукати до 2010, якщо він знайшов гроші в лютому цього року. Двадцять дві тисячі доларів — куш досить серйозний, щоб про нього написали в газетах. Але як задавати пошук? За якими параметрами? І як далеко в минуле заходити? На п’ять років? Десять? Закладаюся, що, якщо задати п’ять, інформації буде й так занадто багато, тому що доведеться шукати по сусідніх штатах. Як гадаєш?

— Навіть якщо ти обшукаєш весь Середній Захід, ти не побачиш повної картини. — Ходжес думає про Олівера Меддена, який за свою кар’єру, імовірно, ошукав сотні людей і десятки організацій. У справі створення фальшивих банківських рахунків він був експертом, але Ходжес голову дає на відсіч, що Оллі не надто довіряв банкам, коли йшлося про його власні гроші. Ні, він зберігав би свої грошенята готівкою.

— Чому не побачу?

— Ти думаєш про банки, пункти переведення чеків на готівку й швидкого кредитування. Можливо, про гонки собак або про виторг від гри «Бабаків». Але це цілком могли бути не публічні гроші. Злодій або злодії могли поцупити гроші, виграні в покер, або обчистити торговця метамфетаміном десь там у чорта на задвірках. Наскільки ми знаємо, готівку можна було викрасти з якоїсь схованки хоч в Атланті, хоч у Сан-Дієго, хоч у будь-якому іншому місті між ними. Про такі викрадення взагалі може ніхто не знати.

— Особливо, якщо про ці гроші спочатку ніхто не повідомляв у податкову, — погоджується Холлі. — Правильно, правильно, правильно. Добре, тоді які наші плани?

— Треба поговорити з Пітером Сауберсом, і, якщо чесно, я не можу дочекатися. Я думав, що вже все бачив, але щоб таке!

— Ти можеш поговорити з ним сьогодні ввечері. Він їде лише завтра. Я взяла телефон Тіни, можу зателефонувати їй і запитати номер брата.

— Ні. Дамо йому спокійно провести вихідні. Чорт забирай, може, він уже поїхав. Дай йому час подумати, це його заспокоїть. І Тіна нехай заспокоїться. До понеділка чекати не так уже довго.

— А що стосовно того молескінового записника, який вона бачила? Є ідеї?

— Можливо, тут узагалі немає жодного зв’язку з грошима. Це міг бути щоденник його фантазій «50 Відтінків Веселощів» про його сусідку по парті.

Холлі видає звук хмф, показуючи, що вона про це думає, і починає ходити по кабінету.

— Знаєш, що мене непокоїть? Проміжок.

— Проміжок?

— Востаннє гроші надійшли минулого вересня разом із запискою про те, що їх більше не буде. Наскільки ми знаємо, Пітер почав поводитися дивно тільки у квітні або травні. Сім місяців у нього чудове самопочуття, потім з якогось дива він відпускає вуса й виявляє ознаки занепокоєння. Що трапилося? Є думки щодо цього?

Назріває одне пояснення:

— Він вирішив, що йому потрібні ще гроші, можливо, для того щоб сестра змогла піти до школи Барбари. Йому здавалося, він знає спосіб їх роздобути, але щось пішло не так.

— Так! Я теж так подумала! — Вона складає на грудях руки й накриває долонями лікті. Цей жест самозаспокоєння Ходжес бачив не один раз. — Шкода, що Тіна не бачила, що там усередині. У тому молескіновому записнику.

— Це інтуїція, або ти розвиваєш якийсь логічний ланцюжок, який я не вловлюю?

— Цікаво б дізнатися, чому він так не хотів, аби вона це побачила. — Успішно уникнувши питання Ходжеса, вона прямує до дверей. — Поставлю комп’ютеру завдання на пошук по крадіжках з 2001 по 2009. Знаю, це великий період, але починати з чогось треба. А ти що будеш робити?

— Поїду додому. Усе обдумаю. Завтра я займаюся викраденими машинами й шукаю одного суб’єкта, який вийшов під заставу й подався в біга. Я майже впевнений, він відсиджується у своєї мачухи або колишньої дружини. Крім того, подивлюся «Індіанців» і, можливо, піду в кіно.

Холлі загоряється.

— Можна, я піду з тобою?

— Якщо хочеш.

— А можна я виберу, що дивитися?

— Тільки якщо не потягнеш мене на якусь ідіотську романтичну комедію з Дженніфер Еністон.

— Дженніфер Еністон — чудова актриса й недооцінений комік. Ти знаєш, що вона грала в найпершому фільмі «Лепрекон» 1993 року?

— Холлі, ти просто джерело найрізноманітнішої інформації, але зараз ти відходиш від головного. Обіцяй, жодних романтичних комедій, або я піду один.

— Упевнена, ми знайдемо щось цікаве для нас обох, — обіцяє Холлі, але в очі йому не дивиться. — Як гадаєш, з братом Тіни нічого не трапиться? Він же не надумає щось собі заподіяти?

— Судячи з його дій, не надумає. Він занадто багато зробив для своєї родини. Такі хлопці, якщо їм є про кого дбати, зазвичай не схильні до самогубства. Холлі, тобі не здається дивним, що маленька дівчинка вирахувала, хто стоїть за цими грошима, а їхні батьки навіть не здогадуються?

Світло в очах Холлі гасне, і на мить вона стає дуже схожою на ту колишню Холлі, яка майже всю свою юність провела в стінах своєї кімнати, на того невротичного відлюдника, якого японці називають хікікоморі.

— Батьки бувають дуже дурними, — промовляє вона й виходить.

«Так, — думає Ходжес, — твої без сумніву, мабуть, про це ми сперечатися не станемо».

Він підходить до вікна, з’єднує за спиною руки і дивиться на нижню Марлборо-стрит, де набирає сили вечірній потік машин. Цікаво, Холлі