Не мій мільйонер - Ірина Романовська

Діставши пігулку з блістера, йду на кухню за склянкою води.

Можна було й чаєм запитати, але пам'ятаю, що колись читала у науковій статті, що багато чаїв, відварів або настоїв знижують ефективність дії препаратів через вміст у них однієї речовини. Здається, вона називається «танін».

Чи є ця речовина у звичайній ромашці я не знаю, але знижувати дію наявного гормонального контрацептива мені зараз не дуже хочеться. Навіть уявно.

Якщо ще двадцять хвилин тому я була повністю впевнена в тому, що це треба зробити та якнайшвидше. То зараз у мене тремтять руки. Я дивлюся на цю маленьку пігулку та не можу ніяк її покласти до рота й проковтнути.

Вдих видих.

Вібрація телефону в цей момент діє на мене, наче клоун з коробки-сюрпризу. Лякаюся так, що рука сіпається та пігулка падає крізь пальці на білу підковдру. Я не бачу її очима ніде.

Однією рукою досліджую постіль у пошуках пропажі та одночасно іншою приймаю дзвінок.

- Привіт, Аню. Ти от скажи мені, доки мені можна чекати від тебе дзвінка? Я вже встигла відповісти на ціноутворенні, отримала свою заповітну четвірку. Навіть відсиділа з чистою совістю останню пару, а ти не дзвониш. До речі, поки не забула, на перездачу всіх відсутніх та тих, хто отримав «незадовільно» викладач чекає сімнадцятого числа. А тепер розповідай, давай, як пройшло примирення з Протасовим?

- Не було ніякого примирення. - Я випрямляю нарешті спину, коли знаходжу втрачену пігулку.

- Чому? А навіщо ти тоді поїхала до нього? - чую, як пікає кнопка та, розумію, що Настя знімає машину із сигналізації.

- Мене звільнили з роботи, і я думала, що це він купив наш готель. Пам'ятаєш, я розповідала про те, що наш директор продає його. Так ось я їздила розбиратися з усім.

- І що він сказав? – збентежений голос подруги трохи відвертає мою увагу від сліз, і це дає мені сили зібратися та розповісти все подрузі.

- А результат такий: готель купив не Протасов, відповідно, це не він позбавив мене роботи. На цій радісній ноті ми переспали без захисту. І він, не виходячи з мене, .... ну, ти зрозуміла. Тепер я сиджу одна у квартирі та вже кляту годину ніяк не можу випити цю гидоту в таблетках, щоб не залетіти.

- А Ігор де?

- А Протасов, твій улюбленець, покотив на машині у невідомому напрямку від мене.

- Трясця твоїй матері! Отакої! Оце пристрасті! Я нічого до ладу не зрозуміла, якщо чесно, але я дуже хочу тебе підтримати та ще раз вислухати. Я відчуваю, що тобі просто необхідно вимовитися. Чекай на мене, нічого не пий. Я вже на дорозі до тебе. Скоро буду, вино куплю. Чи краще сік? – Розмірковуючи сама з собою подруга відключає дзвінок.

Я падаю спиною на м'яку подушку. Підіймаю маленьку пігулку перед собою та дивлюся на неї через світло люстри.

Пити чи не пити? Важке та важливе рішення. Добре, що я маю час ще раз все обміркувати.