Смерть на Нілі - Агата Крісті
Пеннінґтон знизав плечима.
– Ваша версія безглузда.
– Час покаже.
– Що ви сказали?
– Я сказав: час покаже. Ідеться про три смерті. Три вбивства! Закон вимагатиме ретельного дослідження стану справ мадам Дойл.
Детектив побачив, як у його співрозмовника опустились плечі, і зрозумів, що переміг. Підозри Джима Фанторпа були небезпідставні.
Пуаро продовжував:
– Гру ви програли. Блефувати немає сенсу.
– Вам цього не зрозуміти, – пробурмотів Пеннінґтон. – Тут немає ніякої афери. Це все через кризу. На Волл-стрит взагалі збожеволіли. Але я підстрахувався. До середини червня, дасть Бог, усе буде гаразд.
Тремтячими руками він взяв сигарету, але так і не закурив.
– Напевно, – задумливо промовив Пуаро. – Валун увів вас в оману. Ви думали, що вас ніхто не бачить.
– Це просто випадковість! – закричав Пеннінґтон. – Це була просто випадковість.
Чоловік похилився, його обличчя затремтіло, а очі наповнилися жахом.
– Я оступився й упав на нього. Клянуся, то була випадковість.
Двоє інших чоловіків мовчали.
Раптом Пеннінґтон опанував себе. Він був розбитий, але войовничий дух його не покидав. Чоловік підійшов до дверей.
– Ви не пришиєте мені цього, джентльмени. Це була випадковість. Я не стріляв у неї! Чуєте? Цього ви також мені не пришиєте. Не зможете.
Він вийшов.
Розділ двадцять шостий
Коли за Пеннінґтоном зачинилися двері, Рейс глибоко вдихнув.
– Ми досягли більше, ніж я очікував. Зізнання в шахрайстві. Зізнання в спробі вбивства. Далі нікуди. Людина загалом може зізнатись у спробі вбивства, але не в самому злочині.
– Іноді це можливо, – сказав Пуаро, його затуманені очі нагадували котячі.
Полковник зацікавлено глянув на нього.
– Маєте план?
Детектив кивнув. Потім почав перераховувати, загинаючи пальці:
– Асуанський сад. Заява містера Аллертона. Дві пляшечки лаку для нігтів. Моя пляшка вина. Оксамитова шаль. Заплямована хусточка. Револьвер, залишений на місці злочину. Смерть Луїзи. Смерть мадам Оттерборн… Так, усе сходиться. Рейсе, Пеннінґтон цього не робив!
– Що? – здивувався полковник.
– Пеннінґтон не вбивав Ліннет Дойл. Так, у нього був мотив. Так, він бажав цього. Він навіть спробував це зробити. Mais c’est tout[72]. Цей злочин вимагав того, чого забракло Пеннінґтону! Цей злочин вимагав зухвалості, миттєвого й бездоганного виконання, рішучості, байдужості до небезпеки, винахідливого й спритного розуму. Пеннінґтон не має цих рис. Він не скоїть злочину, якщо не буде впевнений у своїй безпеці. А цей злочин небезпечний! Убивця ходив по лезу бритви. Для цього потрібна відвага. Пеннінґтон не сміливець – він лише підступний.
Рейс дивився на Пуаро з повагою, яку одна розумна людина висловлює іншій.
– Ви все це добре поєднали, – похвалив він.
– Гадаю, так. Та є ще кілька дрібниць. От, наприклад, телеграма, яку читала Ліннет Дойл. Я хотів би прояснити це.
– Боже, ми забули запитати Дойла. Він збирався розповісти нам, але прийшла та бідолашна матуся Оттерборн. Запитаємо його знову.
– Пізніше. Спершу я хочу поговорити з однією людиною.
– З ким це?
– З Тімом Аллертоном.
Полковник здивовано підняв брови.
– З Аллертоном? Добре, покличмо його сюди.
Він натиснув на дзвінок і відправив стюарда з повідомленням.
Тім Аллертон увійшов, запитально дивлячись на чоловіків.
– Стюард сказав, що ви хочете поговорити зі мною?
– Саме так, мсьє Аллертон. Сідайте.
Тім сів. Його обличчя здавалося зосередженим, але з відтінком нудьги.
– Можу чимось допомогти? – шанобливо, але без особливого ентузіазму спитав він.
– Можете, у певному сенсі, – відповів Пуаро. – Але від вас вимагається просто слухати.
Хлопець звів догори брови.
– Звичайно. Я найкращий слухач у світі. Можете бути певні: я казатиму «Ого!» у потрібні моменти.
– Просто чудово. Ваше «Ого!» багато для нас означатиме. Eh bien, почнімо. Коли я познайомився з вами й вашою мамою в Асуані, мсьє Аллертон, мені дуже сподобалася ваша компанія. Почнімо з того, що, на мою думку, ваша мама одна з найчарівніших жінок, яких я зустрічав…
Знуджене обличчя Тіма на мить просвітліло, на ньому з’явилася слабка тінь почуттів.
– Вона… надзвичайна, – визнав він.
– Але й іще дещо привернуло мою увагу: ви згадали ім’я однієї леді.
– Справді?
– Так, такої собі мадемуазель Джоанни Саутвуд. Бачте, нещодавно я вже чув те ім’я, – детектив помовчав, а тоді продовжив: – Останні три роки Скотланд-Ярд схвильований крадіжками коштовностей. Так би мовити, крадіжками у світському товаристві. Метод зазвичай один – заміна оригіналу фальшивкою. Мій друг, головний інспектор Джепп, дійшов висновку, що пограбування – справа рук не однієї особи, а двох, які чудово спрацювалися. Він був переконаний, маючи конфіденційну інформацію, що крадіжки скоєні людьми високого соціального статусу. Зрештою його увагу привернула мадемуазель Джоанна Саутвуд.
Усі жертви були її друзями чи знайомими, і щоразу вона тримала в руках або позичала коштовність, яка потім зникала. Крім того, рівень її витрат значно перевищував прибутки. З іншого боку, було цілком очевидно, що сама крадіжка, або назвімо це «підміною», – справа не її рук. Інколи її навіть не було в Англії, коли замінювалися коштовності.
Із часом у голові головного інспектора склалася картинка. Колись мадемуазель Саутвуд була пов’язана з Гільдією виробників сучасних ювелірних виробів. Він підозрював, що, отримавши коштовності, дівчина детально їх змальовувала, а тоді якийсь простий, але нечесний ювелір робив їхню копію. Третя частина операції – успішна заміна коштовностей – робота іншої особи, того, хто не мав нічого спільного ні з коштовностями, ні з копіюванням. Інспектор Джепп не здогадувався, що це за особа.
Але дещо у вашій розмові зацікавило мене. Каблучка, яка зникла, коли ви були на Майорці, той факт, що ви були на вечірці, де відбулась одна із замін, і ваші близькі стосунки з Джоанною Саутвуд. А ще той факт, що вас обурювала моя присутність і ви намагалися налаштувати свою маму проти мене. Звісно, це могла бути особиста неприязнь, але я думаю, що ні. Ви надто сильно намагалися приховати свою відразу за гарними манерами.
Eh bien! Після вбивства Ліннет Дойл виявилося, що зникли її перли. Зрозуміло, що я відразу подумав про вас! Але це мене не задовольнило. Бо оскільки ви працюєте, як я запідозрив, з мадемуазель Саутвуд (а вона була близькою подругою Ліннет Дойл), то мала бути підміна, а не безсоромна крадіжка. А потім перли несподівано повернули, і
