Той, хто вбиває - Кріс Тведт
— Двері зачиняються, — оголосив суддя, ніби кондуктор берґенського фунікулера, щойно я сів на місце.
У відповідь — колективний стогін розчарування і злості з лав преси.
Коли зала спорожніла, і залишилися лише ті, хто мав залишитися, суддя Нільсен обернувся до мене.
— Вашого клієнта не привезли, Бренне?
— Ні, ваша честь. Немає потреби, лише зайве витрачання коштів на доставлення до суду.
— Прокуроре?
— Погоджуюся з адвокатом, — сказала Ґабріеллє Соммер.
— Прекрасно! Надаю слово адвокатові Бренне для короткого обґрунтування, суддя потер очі, позіхнув. — І коли я кажу «коротко», то це коротко.
— Так, ваша честь, — погодився я. — З цим треба швидко закінчити. Як уже відомо суду, Юсеф Мардал засуджений за вбивство Барбари Бломберґ, вирок оскаржений в суді другої інстанції. За статтею 187 кримінального кодексу, Мардал підлягав подальшому триманню під вартою. Але сталося нове вбивство, і це дає підстави сумніватися у справедливості вироку. Жінка на ім’я Геллє Мьорк була знайдена у вівторок увечері мертвою у своєму будинку, її...
— Її знайшов адвокат Бренне, і, наскільки я розумію, уже тільки з цієї причини він мав би бути відсторонений від захисту через можливу особисту зацікавленість, — жовчно процідила Ґабріеллє Соммер.
Суддя Нільсен аж ніби прокинувся від цих слів, запитально глянув на мене.
— Це правда, адвокате Бренне?
Я кивнув.
— Так, я її знайшов, але я не є адвокатом у справі вбивства Геллє Мьорк, тому нема ніякого сенсу говорити про мій відвід. Не бачу жодних підстав, чому я не можу представляти інтереси Юсефа Мардала тут і тепер.
— Гм, — Нільсен за мить замислився. — Дуже тонка межа, але продовжуйте, Бренне.
— Усе вказує на те, що Геллє Мьорк і Барбару Бломберт убив той самий злочинець. Спосіб убивства однаковий в обох випадках. Обидві жертви були задушені синьою нейлоновою мотузкою ідентичної якості.
— Ми говоримо про тип мотузки, яку можна купити в крамницях по всій країні, — урвала мене Ґабріеллє Соммер.
— Імовірність того, що двох жінок в одному місті задушили в однаковий спосіб різні злочинці, мікроскопічна, — вів я далі.
Я вже хотів просити суддю втрутитися, не дозволити прокуророві без кінця мене перебивати, але передумав. Хай собі.
— Спосіб убивства став відомий загалу завдяки неймовірно широкому висвітленню кримінальної справи проти Юсефа Мардала в пресі, — завважила Ґабріеллє Соммер. — Будь-хто міг його наслідувати.
— Так звані вбивства-наслідування трапляються у фільмах та детективних романах, а не в реальному житті, — заперечив я. — Хоча те, що каже прокурор, теоретично можливе.
— Надзвичайно реальна можливість, — знову втрутилася Ґабріеллє Соммер. — Докази проти Юсефа Мардала, надані в міському суді, були незаперечними і...
Тепер прийшла моя черга перебивати.
— Це могло б бути теоретично можливо, якби не одна маленька деталь. Деталь, про яку не згадувалося у медіях і яка не прозвучала в суді, бо ніхто не надав їй значення.
Ґабріеллє Соммер мала розгублений і трохи роздратований вигляд. Вона запідозрила, що йдеться про щось таке, до чого вона не підготовлена, і це їй дуже не подобалося.
Я обійшов стіл, подав судді стосик документів, а потім такий самий стосик поклав перед Ґабріеллє Соммер.
— Я хочу показати суду чотири фотографії. Перша — з вітальні, де було знайдено тіло Барбари Бломберг. На роялі стоїть предмет, який, як я припускаю, є родинним фото в рамці. Не знаю, хто на ньому зображений, але це й не має значення. Хочу звернути увагу суду, що дві фотографії лежать донизу зображенням.
Суддя Нільсен одягнув окуляри, довго вивчав світлини.
— Куди ви хилите, пане Бренне?
— Дайте мені лише одну хвилину, ваша честь.
— Та це... — почала Ґабріеллє Соммер, але чи то Нільсена зацікавили фото, чи йому нарешті стало досить безконечних утручань прокурора, але він різко поставив її на місце.
— Дайте адвокатові Бренне договорити, потім прокоментуєте!
Я зняв зі стосика новий аркуш.
— Це фото зроблене майже на тому ж місці, але вже бачимо, що обидві фотографії, які перед цим лежали лицем донизу, гарно поставлені, як і належить. Вочевидь, криміналісти, які досліджували всі поверхні в помешканні, поставили їх, не замислюючись, як вони стояли досі. Але й це не так важливо. Важливо те, що ми можемо побачити мотив на обох фото. Це — дитячі фото жертви.
— Так, я бачу, — сказав Нільсен. — Однак не вловлюю, у чому заковика.
— Погляньте на інший документ, з іншого місця злочину, — сказав я. — На нічному столику Геллє Мьорк також стояла фотографія у рамці. Як бачите, вона теж лежить зображенням донизу, — я прокашлявся, ковтнув води й повів далі: — Випадково я бачив це фото раніше. Сьогодні вранці я попросив криміналістів передати його мені. Як і на попередній фотографії, тут зображено маленьку дівчинку, найвірогідніше покійну сестру Геллє Мьорк. Зрештою, хто саме зображений, несуттєво. Суттєво, що на обох місцях злочину знайдено дитячі фотографії, і лише вони перевернуті донизу зображенням.
Ґабріеллє Соммер таки урвався терпець.
— Та це сміховинно! Те, що світлини лежать лицем донизу, чиста випадковість. Мабуть, перекинулися під час боротьби, яка, скоріш за все, зав’язалася між убивцею та жертвою.
Я похитав головою.
— Не думаю... Якщо приглянетеся уважніше, помітите, що всі предмети поблизу не розкидані. Ні, це зроблено навмисне.
— Але ж навіщо?! — запитала Ґабріеллє Соммер. — З усіх відомих мені притягнутих за вуха теорій ця найбільш ідіотична!
— Бо вбивця не міг убивати перед портретами, які свідчать, що жертви були колись маленькими невинними дітьми.
Суддя Нільсен застережно підняв руку, закликаючи нас замовкнути, а тоді почав уважно вивчати фотографії. Після довгого мовчання він підвів голову й пильно глянув на мене.
— Хай вам чорт, Бренне, але ви, здається, маєте рацію. Якийсь душевно вразливий убивця... Ким би він не був, мушу визнати, що це не ваш клієнт. Занадто багато схожого в обох убивствах, щоб бути випадковістю. Якщо я правильно розумію, прокуроре, немає ніякого сумніву, що Юсеф Мардал сидів у в’язниці на момент скоєння останнього вбивства?
Ґабріеллє Соммер сиділа, мов оглушена, але здаватися наміру не мала. Вона наполягала, що існує небезпека уникнення покарання, говорила про необгрунтовані ризики, про те, що