Він калічить, вона лікує чи А де був ти? - Анітвела Кі

— Ти дивна. — тихо промовив чоловік. Не знаю, напевно мене накрила апатія, але я не здивувалася такій заяві, навіть рука не здригнулася перед останнім швом.

— Та, є трохи. — співрозмовник засміявся. Його перебив стукіт у двері, якимось шифром Гом постукав і Гейб кивнув пішов відчиняти йому двері. Повернувшись, він зайнявся мною.

— Усі казали, що дівчина Лукаса міська квіточка, але чому мені здається, що це не так? Ти б не стала стріляти, то що ж сталося, квіточку? — цього разу засміялася я.

— Ох Гейб, якби я була квіточкою, то навіть близько не була знайома з Метью та Лукасом, а хоча ні, напевно я як і інші дівчата в університеті, бігала за Принцом і фіксувала кожне його рух. А Метью? Саме тому, що я не квітка, а бур'ян ми й познайомилися давним-давно. — він перестав перев'язувати мені руку і подивився на мене.

— Шрам залишиться. — скривився зеленоокий. — Знаєш, Принцеса у кожного своє життя і кожен страждає на своє. Ми не були б знайомі якби не життєві проблеми.
Дзвінок у двері та настрій який трохи піднявся від начебто сумної, але потрібної розмови, впав пробивши підлогу.

— А ось і прийшли мої страждання. Зброю сховайте. — сказала і зробила те саме, а потім відчинила двері.