Кишеня, повна жита - Агата Крісті

Уже втретє інспектор Ніл заморгав очима.

— То була Ґледіс, звичайно, — повідомила йому міс Марпл.

Розділ двадцять шостий

Інспектор Ніл здивовано витріщився на свою співрозмовницю й повільно похитав головою.

— Ви хочете сказати, — недовірливо мовив він, — що Ґледіс Мартін умисне отруїла Рекса Фортеск’ю? Пробачте мені, міс Марпл, але я ніяк не можу повірити в це.

— О, ні, звичайно ж, вона не мала наміру отруїти його насмерть, — сказала міс Марпл, — а проте все ж таки вона його отруїла. Ви самі розповіли мені, що вона нервувала, була розгублена й засмучена, коли ви допитували її. І що вона мала провинний вигляд.

— Так, але якщо відчуття провини й мучило її, то аж ніяк не за вбивство.

— Звичайно, не за вбивство, я з вами згодна. Як я вже сказала, вона не мала на меті отруїти когось насмерть, коли підклала таксин до мармеладу. Звичайно ж, вона не знала, що то отрута.

— А що ж то було, на її думку? — Голос інспектора Ніла досі звучав недовірливо.

— Я схильна вважати, вона думала, що то наркотик, який примушує людину бути відвертою, — сказала міс Марпл. — Дуже цікаво, знаєте, і дуже повчально, які вирізки сьогодні роблять ці дівчата з газет, щоб потім їх зберігати. Протягом уже кількох століть вони вирізають одне й те саме. Рецепти краси і як причарувати чоловіка, у якого ти закохалася. Усілякі відьомські поради та методи чаклування, а також чудесні події. Сьогодні вони всі звалені в одну купу в розділі «Наука». Ніхто більше не вірить у марсіан, не вірить у те, що хтось може змахнути чарівною паличкою й перетворити тебе на жабу. Але якщо ти прочитаєш у газеті, що вчені можуть пересадити тобі гланди й розвинути у твоєму тілі властивості жаби, то хто завгодно може в це повірити. І прочитавши в газетах про наркотики, які спонукають людину розповідати правду, Ґледіс цілком повірила, коли він сказав, що саме це вона має підкласти містерові Фортеск’ю в мармелад.

— Коли хто їй сказав? — запитав інспектор Ніл.

— Алберт Івенс, — сказала міс Марпл. — Хоч це, звичайно, не його справжнє ім’я. Але хай там як, а вони зустрілися в таборі літніх вакацій, і він підкотився там до неї, і звабив її, і, я так розумію, розповів їй якусь історію про несправедливість, або переслідування, або щось у такому дусі. Хай там як, а ідея полягала в тому, що Рекс Фортеск’ю повинен зізнатися в тому, що він накоїв, і повернути награбовані гроші чи щось там іще. Звичайно, я не можу довести, що все було саме так, інспекторе Ніл, але я твердо переконана, що все було десь приблизно так. Він умовив її найнятися сюди на службу, а сьогодні зовсім неважко — адже домашньої прислуги не вистачає — здобути те місце, яке ти захочеш. Персонали домашніх слуг безперервно змінюються. Потім вони вдвох домовилися про дату. Ви мусите пам’ятати, що на останній поштовій листівці він написав: «Не забувай про дату». То мав бути великий день, для якого вони працювали. Ґледіс мала підкласти наркотик, який він їй дав, у банку з мармеладом так, щоб містер Фортеск’ю з’їв його за сніданком, і вона також насипала жито йому в кишеню. Я не знаю, яку історію він розповів їй, аби пояснити, навіщо потрібне те жито, але, як я сказала вам на самому початку, інспекторе Ніл, Ґледіс Мартін була дуже довірлива дівчина. Годі навіть уявити, у що вона могла б повірити, якби пристойний молодик доклав певних зусиль, аби переконати її в цьому.

— Розповідайте далі, — сказав інспектор голосом, у якому лунала певна розгубленість.

— Певно, вони домовилися, — провадила міс Марпл, що в той день Алберт прийде до нього в офіс, і на той час наркотик правди спрацює, і містер Фортеск’ю в усьому зізнається, і таке інше, і таке інше. Ви можете собі уявити, які почуття опанували бідолашну дівчину, коли вона почула, що містер Фортеск’ю помер.

— Але в такому разі, — заперечив інспектор Ніл, — вона повинна була б зізнатися.

Міс Марпл гостро запитала:

— А які були перші слова, що вона вам сказала, коли ви її допитували?

— Вона сказала: «Я цього не робила», — пригадав інспектор Ніл.

— Саме так! — вигукнула міс Марпл із тріумфом у голосі. — Хіба ви не розумієте, що це саме ті слова, які вона повинна була сказати? Коли їй доводилося розбити якусь прикрасу, Ґледіс завжди казала: «Я цього не робила, міс Марпл. Я не можу собі уявити, як це сталося». Вони просто не можуть сказати щось інше, бідолашні дівчата. Вони дуже засмучені тим, що зробили, і їхня головна мета — домогтися, щоб їх не звинувачували. Ви ж не думаєте, що знервована молода жінка, яка когось убила, не маючи наміру вбивати, готова признатися в цьому вам? Це суперечило б усім особливостям її характеру.

— Так, — погодився Ніл. — Певно, що суперечило б.

Він пригадав, як допитував Ґледіс. Вона була нервова, розгублена, з винуватим виглядом, очі в неї бігали й усе таке. Її поведінка могла мати велике значення, а могла й не мати ніякого. Він не міг звинувачувати себе в тому, що не зробив тоді правильних висновків.

— Її першою думкою було, — розвивала далі свої міркування міс Марпл, — заперечувати все. Потім вона спробувала навести якийсь лад у своїй заплутаній свідомості. Можливо, Алберт не знав, яким сильним був той наркотик, або він припустився помилки й дав їй надто велику порцію. Вона шукала аргументи, які виправдали б його й пояснили ситуацію. Вона сподівалася, звичайно, що той увійде з нею в контакт, що він, звичайно, і зробив. По телефону.

— Вам це відомо? — гостро запитав Ніл.

Міс Марпл похитала головою.

— Ні. Не стану приховувати, що я все це припустила. Але були незрозумілі дзвінки. Тобто хтось телефонував до «Тисової хатини», а коли Крамп або його дружина відповідали, слухавку кидали на протилежному кінці дроту. Легко здогадатися, що то був він. Телефонував і чекав, коли до слухавки підійде Ґледіс, а тоді він домовиться з нею, де вони вдвох зустрінуться.

— Розумію, — сказав Ніл. — Ви хочете сказати, вона мала побачення з ним у той день, коли померла.

Міс Марпл енергійно