Українська література » » Оповідання про Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль

Оповідання про Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль

---
Читаємо онлайн Оповідання про Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль
має надзвичайно велике значення.

— Він повинен дати ключ, містере Холмсе.

— Він дає ключ. Хоч би який чоловік написав цю записку, він був саме той, хто підняв о тій порі Вільяма Кервена з ліжка. Але де ж основна частина записки?

— Я уважно оглянув землю, щоб знайти її, — сказав інспектор.

— Записку видерли з руки вбитого. Чому хтось так гаряче бажав заволодіти нею? Та тому, що вона його викривала. І що він повинен був з нею зробити? Найвірогідніше — сунути в кишеню, не помітивши, що ріжок залишився в затиснутих пальцях мертвого. Якби ми знайшли зниклу частину записки, то, зрозуміло, далеко просунулись би по шляху до розгадки таємниці.

— Це так, але як нам дістатися до кишені злочинця, не спіймавши його самого?

— Ну, над цим варто посушити голову. Потім існує ще одна очевидна річ. Записку було адресовано Вільяму. Забрати її той, хто написав, не міг, оскільки, зустрівшись з Вільямом, передав би своє послання на словах. Хто ж тоді приніс записку? Чи вона надійшла поштою?

— Я навів довідки, — сказав інспектор. — Учора з вечірньою поштою Вільям одержав листа. Конверт він знищив.

— Чудово! — вигукнув Холмс, поплескуючи інспектора по спині. — Отже, ви вже бачили листоношу. З вами приємно працювати. А ось і сторожка, і якщо ви пройдете з нами, полковнику, я покажу вам місце злочину.

Ми проминули гарненький котедж, де жив убитий, і увійшли в обсаджену дубами алею, що вела до ошатного будинку в стилі королеви Анни з датою битви під Мольплаке над дверима. Холмс з інспектором повели нас навколо будинку, поки ми не підійшли до бічної хвіртки, відокремленої смужкою саду від живоплоту вздовж дороги. Біля дверей на кухню чергував полісмен.

— Відчиніть-но двері, констеблю, — звелів Холмс. — Так от, на тих сходах стояв молодий Каннінгхем і бачив звідти двох чоловіків, які билися саме тут, де ми зараз стоїмо. Старий містер Каннінгхем був біля отого вікна — другого ліворуч — і побачив чоловіка, що пробіг з лівого боку он того куща. Це ж саме побачив його син. Вони обидва впевнені в цьому — відносно куща. Потім містер Елік вибіг з будинку й став навколішки біля пораненого. Земля тут дуже тверда, як бачите, і ніяких слідів, які щось би нам підказали, немає.

Поки Холмс говорив, по садовій доріжці з-за рогу будинку вийшло двоє чоловіків. Один був похилого віку з владним обличчям, порізаним глибокими зморшками, і важким поглядом; другий — дженджуристий молодик, чиє веселе, усміхнене обличчя й показний одяг перебували в дивному контрасті з подією, що привела нас сюди.

— Ну як, все на тому ж місці? — спитав він Холмса. — А я вважав, що ви, лондонці, ніколи не потрапляєте в складне становище. Мені здається, ви кінець кінцем не дуже вправні.

— О, ви повинні дати нам трохи часу, — добродушно відказав Холмс.

— Атож, він вам буде потрібний, — докинув молодий Елік Каннінгхем. — Це й не дивно, бо я не бачу, щоб у нас були хоч якісь ключі до справи.

— У нас є тільки один, — відповів інспектор. — Ми думаємо, що якби нам пощастило знайти... Боже мій! Містере Холмсе, що з вами?

Обличчя мого бідолашного друга раптом страхітливо змінилось. Очі закотились під лоба, усі риси звело судомою і, глухо застогнавши, він упав долілиць на землю. Перелякані раптовістю й гостротою припадку, ми перенесли Холмса на кухню, де він відкинувся на спинку великого стільця й кілька хвилин важко дихав. Нарешті, засоромлено вибачившись за свою кволість, звівся на ноги.

— Вотсон підтвердить вам, що я тільки що одужав після тяжкої хвороби, — пояснив він. — Але ще не позбувся цих раптових нервових припадків.

— Чи не одвезти вас додому моєю бідкою? — спитав старий Каннінгхем.

— Ну, оскільки я тут, мені хотілось би впевнитись в одній деталі. Ми можемо дуже легко перевірити її.

— Про що ви?

— Мені здається цілком можливим, що бідолаха Вільям прийшов сюди не до, а після того, коли зломщик заліз у будинок. Ви, з усього видно, вважаєте само собою зрозумілим, що грабіжник не побував у будинку, хоч двері й було зламано.

— Як на мене, то це не підлягає сумніву, — поважно мовив містер Каннінгхем. — Адже мій син Елік ще не міг спати і, безперечно, почув би, що хтось ходить.

— Де він сидів?

— Я сидів у кімнаті, в якій одягаюсь, і курив.

— Яке це вікно?

— Останнє ліворуч, за батьковим вікном.

— І в нього, і у вас, звичайно, горіли лампи?

— Безумовно.

— Отут приховано винятково дивовижну дрібничку, — посміхнувся Холмс. — Хіба це не дивно, що зломщик — до того ж зломщик, не позбавлений досвіду, — свідомо лізе в будинок у такий час, коли бачить по освітлених вікнах, що два члени родини ще на ногах?

— Очевидно, це був зухвалий злодій.

— Звичайно, якби справа не була такою неординарною, нам не довелось би просити вас розгадати її, — сказав містер Елік. — Але ваше припущення, що зломщик встиг обікрасти будинок перш ніж Вільям схопив його, на мою думку, вкрай абсурдне. Хіба ми не помітили б, що в будинку не все на місці і що деякі речі зникли?

— Це залежить від того, які саме речі, — відповів Холмс. — Ви повинні пам’ятати, що ми маємо справу з дуже своєрідним зломщиком, який, з усього видно, додержує в своїй роботі певної лінії. Подивіться, наприклад, який дивний набір речей він виніс із будинку Ектонів, — що ж там було? — клубок мотузки, прес-пап’є й бог відає, який ще непотріб!

— Ми до ваших послуг, містере Холмсе, — мовив

Відгуки про книгу Оповідання про Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: