Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

зміг розслабитися. Він відпивав з своєї склянки і дивився крізь вікно на океан.

— Маю надію, Джоні, — озвалась вона, — що ти не образився на мене. Сподіваюсь, що я чесна з тобою. У Голлівуді дівчина, мабуть, має віддаватися так само недбало, як цілувати на прощання кавалера. Просто я ще не обтерлася тут до ладу.

Джоні посміхнувся їй і поплескав по щоці. Його рука спала вниз і цнотливо обсмикнула платтячко, покриваючи шовковисту опуклість її колін.

— Ні, я не ображаюсь, — відказав він. — Є своя приємність у побаченнях в старому стилі. — Він не став їй пояснювати, що відчував полегкість, бо не треба буде доводити свою непересічність у коханні, не треба наслідувати створених ним богоподібних кіногероїв. Не доведеться й вислуховувати твердження дівчини, яка хотіла б показати, нібито він і насправді був гідним цих кіноідолів, тобто намагалася б удавати щось більше з цього пересічного і старого як світ злягання.

Вони ще раз наповнили і спорожнили склянки, обмінялись кількома холодними поцілунками, і дівчина почала збиратися. Джоні ввічливо поцікавився:

— Чи можна тебе ще колись запросити на обід?

Вона до кінця грала в чесну відвертість:

— Я ж знаю, ти б не хотів марнувати час, щоб потім мати розчарування. Дякую за чудовий вечір. Колись я розповім своїм дітям, що вечеряла зі славнозвісним Джоні Фонтане сам на сам в його апартаментах.

Джоні посміхнувся.

— І що ти не піддалась йому, — сказав він, і вони обоє розсміялися.

— Вони ніколи не повірять, — відказала вона. І тоді Джоні, й собі хитруючи, запропонував:

— Хочеш, я дам тобі письмову довідку? — Вона заперечливо схитнула головою. А він вів далі:

— Якщо хтось матиме найменший сумнів, хай брякне мені по телефону, я відразу ж розвію його сумніви, я розповім, що ганявся за тобою по всій квартирі, але ти зберегла свою честь. Іде?

Мабуть, насамкінець він повівся жорстоко, його вразив вираз її обличчя, здається, Джоні зачепив її за живе. Вона збагнула: він давав на здогад, що не дуже-то й домагався її. Отож Джоні позбавив її справжньої насолоди від перемоги і тепер вона гадатиме, що її перемога цього вечора пояснюється браком справжньої привабливості чи шарму. І з її характером тепер, розповідаючи, як вона встояла перед самим Джоні Фонтане, їй завжди доведеться додавати з ми лою усмішкою: «Щоправда, він не дуже-то й домагався.»

І тому, жаліючи її, Джоні додав:

— Якщо колись ти почуватимеш себе кепсько, дзвякни мені, добре? Не обов'язково ж мені зваблювати всіх знайомих дівчат.

— Добре, подзвоню, — сказала вона і пішла до дверей.

Отож його залишили, а попереду ще був довгий вечір. Він міг би вдатися до, як каже Джек Вольц, «м'ясокомбінату» — до сонму охочих початківців артисточок, проте хотілось людяної компанії. Йому хотілося порозмовляти як людина з людиною. Він подумав про свою першу дружину, Вірджинію. Тепер, коли роботу над фільмом завершено, Джоні міг би приділяти більше уваги дітям. Йому хотілося знову увійти в їхнє життя. Поза тим доля Вірджинії також не була йому байдужа. Їй не справитися з отими голлівудськими пронозами, які волочитимуться за нею лише за тим, щоб похвалятися опісля, що переспали з першою дружиною Джоні Фонтане. Наскільки йому було відомо, ніхто ще не міг цим похвалитися. От про його другу дружину це б міг сказати будь-хто, неприязно подумав Джоні і підняв слухавку.

Він відразу впізнав її голос, і в цьому не було нічого дивною. Вперше Джоні почув його в десять років, коли вони вчилися разом в четвертому «б».

— Привіт, Джині, ти сьогодні не зайнята? Чи не міг би я заскочити не на недовго?

— Приїзди, — відповіла вона. — Хоча діти вже сплять, і мені б не хотілося їх будити.

— То й добре, — сказав Джоні. — Я хочу просто побалакати З тобою.

Її голос завагався, а тоді, ретельно стежачи за тим, щоб видати стурбованості, вона запитала:

— Сталося щось серйозне? Щось важливе?

— Ні, — відповів їй Джоні. — Сьогодні я розв'язав з фільмом, і мені подумалося, що, може, добре було б зустрітися з тобою і побалакати. Може, я гляну на дітей, як тільки ти певна, що вони не прокинуться.

— О'кей, — погодилась вона. — Я рада, що ти отримав роль, якої так прагнув.

— Дякую, — сказав Джоні. — Побачимось десь за пі години.

Коли він під'їхав до свого колишнього дому в Беверл Хіллс, Джоні Фонтане посидів нерухомо в машині витріщившись на будинок. Він згадав, як Хрещений Батько дозволив йому влаштовувати своє життя на власний розсуд. Це чудово, аби ж тільки знаття, чого йому хочеться А чого ж йому справді хочеться?

Його перша дружина чекала на нього в дверях. Вона була симпатичною брюнеткою, вродливою італійською жіночкою, другом дитинства, вона ніколи не загуляє з іншим чоловіками, і він надавав цьому великого значення. Чи прагнув він її і надалі, запитав себе Джоні, і відповів: ні. По перше, він вже не міг з нею кохатися, їхнє почуття було надто задавнене. А поза тим були й інші речі, які не мали нічого спільного із сексом, яких вона ніколи б йому не вибачила. Проте вони вже не ворогували.

Джині зварила для нього каву і принесла до вітальні печиво домашньої випічки.

— Сядь і відпочинь на дивані, — запропонувала вона, у тебе стомлений вигляд.

Він скинув піджак і черевики, попустив краватку, а вона з невеселою усмішкою на обличчі сиділа на кріслі навпроти.

— Ну й сміхота.

— Що за сміхота? — перепитав Джоні, відсьорбну каву і розлив собі на сорочку.

— Великий Джоні Фонтане не має побачення, — відповіла вона.

— Великий Джоні Фонтане тепер не натішиться, якщо йому вдається когось намовити на зустріч, — сказав він. Така його відвертість була незвичною. Джині поцікавилась:

— Що, справді щось трапилось?

Джоні посміхнувся до неї.

— Мав зустріч з дівчиною у себе вдома, і вона дала мені одкоша. І знаєш, мені як гора з пліч.

На свій подив, Джоні побачив з виразу її обличчя, що Джині розсердилася.

— Не бери до