Кривава осінь в місті Лева - Олександр Шевченко

Коли увімкнулося світло і пролунав крик, вбраний у чорне чоловік якраз опускав кришку багажника. Озирнувшись, він закляк, неначе побачив прибульців з космосу. Денисенко встиг добре роздивитися його лице — довге, худе й бліде, чи то від переляку, чи то саме по собі. Але параліч Чорного тривав недовго. У наступну мить, скрикнувши щось нерозбірливе, він прожогом кинувся до водійських дверцят «форда».

— Стояти!! — тепер обидва опери закричали в унісон. Це не дуже подіяло. Пасків зробив два постріли, які прогриміли нічною вулицею, неначе вибухи справжніх фугасів. Денисенко гадав, що той веде вогонь на поразку, але майор, схоже, цілив навмання, бо Чорний неушкодженим скочив у салон і завів двигун. «Форд», істерично завищавши покришками, стрибнув уперед і почав швидко віддалятися.

— Сучий реп’ях! — гиркнув Пасків і теж поліз за кермо. — Сідай, малий, зараз покатаємося. Ця гнида не втече.

— По колесах треба було стріляти! — дорікнув Денисенко, хоча і сам міг зробити те ж. Він побачив, що в половині вікон будинку як по команді спалахнуло світло. Краще б ця гонитва закінчилася на їхню користь, інакше начальство спустить з них штани і за втрату підозрюваного, і за порушення громадського спокою.

— Ага, або гранатами закидати, — фиркнув Пасків. — Менше кіно дивитись треба, малий. Нічого, зараз ми того вилупка притиснемо на раз-два.

— Може, підмогу викликати?

— Нікого не треба викликати. Дивися, вчись і готуйся стати героєм. І бажано пристебнутися.

Денисенко, побачивши, як швидко стрілка спідометра поповзла по шкалі, вирішив, що це слушна порада, і перекинув через груди ремінь безпеки. «Форд» все ще був у полі зору, але поступово віддалявся. Пасків теж піддав газу. Вони промчали найстарішою вулицею міста, як метеори, проскочили площу Старий Ринок, а далі «форд» різко завернув праворуч, на Князя Осмомисла. Денисенко вперше пошкодував про відсутність пробок — вдень ці «кішки-мишки» закінчилися б, не розпочавшись. Він міцніше вчепився в ручку на дверцятах, бо від швидкісної їзди бруківкою вже почали вібрувати пломби в зубах.

— А йди-но сюди, падлюко, — процідив Пасків. Здавалося, майор щиро насолоджується процесом. Майстерно вписавшись у поворот, він знову заходився витискати з двигуна все можливе. Відстань між машинами почала потроху скорочуватись. На вулиці Городоцькій «фолькс», що летів практично на межі можливостей, вже ледь не торкався заднього бампера «форда». Денисенко побачив, як підстрибує кришка багажника, яку так і не заклацнули. А заразом підстрибує і темний згорток всередині.

— Він зараз загубить тіло! — крикнув він.

— Так і буде, — прогарчав майор. — Потім підберемо, на зворотному шляху. Ти ж не думаєш, що той дядько прокинеться і побіжить додому?

— Ні, але...

— Пістолета діставай! Хотів по колесах стріляти — зараз постріляєш. Як Каттані!

Денисенко знову вивудив «макарова». Зняв із запобіжника, опустив скло і по груди висунувся у вікно, під крижаний зустрічний вітер. Він вже майже впіймав на мушку заднє колесо втікача, коли з перпендикулярного провулку їм напереріз вискочив інший автомобіль, водій якого явно не очікував опинитися в епіцентрі погоні в такий вранішній час. «Форд» встиг проскочити, а Пасківу довелося гарячково вивертати кермо ліворуч. Він майже зміг повністю оминути цього бовдура, який так і застряг впоперек шосе. Майже. Денисенко ледь встиг сховати голову, як «фолькс» пройшовся боком по задній частині зустрічної машини, і у відчинене вікно полетіли скалки її габаритних вогнів. Їх закрутило по дорозі, як п’яних фігуристів.

— Йоппєрний театр твою маму душу! — заревів Пасків у розпачі. Він несамовито заобертав кермо, намагаючись втримати машину на дорозі. Пару десятків метрів вони все ще ковзали юзом, а далі «фолькс» таки вирівнявся в потрібному напрямку, навіть уникнувши повної зупинки. Зате втікач віддалився добряче і був уже десь навпроти храму Святих Ольги і Єлизавети.

— Тримайся, малий, — сказав Пасків, лице якого набуло виразу камікадзе, що навів на ціль. — І коли скажу стріляти — висаджуй цілу обойму.

«Фольксваген» ще раз пішов на розгін. Машину дрібно затрусило на бруківці, але це поступово минулося. Вони летіли вперед, як гарматне ядро, і пара автомобілів, що рухалися назустріч, блимнули фарами та перелякано шарахнулися вбік, від гріха подалі. А вогні «форда» знову наближалися. Ось ліворуч промайнув храм, ось бруківка змінилася асфальтом, а з правого боку проповзла будівля приміського залізничного вокзалу... Відстань до переслідуваного на око скоротилася метрів до ста, коли той раптом пішов навскіс дороги і почав пригальмовувати.

— Збирається завертати на Кульпарківську! — скрикнув Пасків. — Ось тепер — стріляй, малий! Стріляй по задніх колесах!

Денисенко знову висунувся у вікно. Автомобіль Чорного вже заходив на поворот, коли заднє праве колесо знову опинилося на прицілі. Твердо зафіксувавши руку, він натиснув на спусковий гачок, ще і ще. Поцілив — покришку «форда» просто розірвало на клапті. Інерція понесла машину боком, пробите колесо вдарилося у брівку, і автомобіль здійнявся в повітря, обертаючись подібно до гільзи, що вилетіла з патронника. Політ завершився ударом у стіну будинку на розі, що вибив з фасаду кілька цеглин та скло з вікон другого поверху. Довгий чорний згорток вилетів з багажника, зачепився за електричні дроти і в супроводі феєрверка іскор гепнувся на тротуар. Потім додолу важко обрушилися самі покручені рештки «форда», і запанувала тиша. Погоня скінчилася.

— Шикарно, малий! — радісно заволав Пасків. Він зробив ефектний напіврозворот, вискнувши шинами, зупинив машину просто посеред дороги і ляснув Денисенка по плечі. — Моя школа, чорт забирай! Оце постріл був!

— Шефе, від того хлопця, напевно, мало що залишилося, — невесело відповів Денисенко. — Допитати ми його вже точно не зможемо.

— Та кому на хрін потрібні ці допити? Підозрюваний тікав з трупом у багажнику і сам став трупом. Якщо за кермом був Окозбирач — вважай, що ти вже на моїй посаді. Вище носа, й ходімо розгрібати уламки. І заразом дзвони диспетчеру, змалюй ситуацію, і хай присилають групу.

— Я