Мої сімейні обставини - Анна Лерой

— Ось так і мовчи, — гмикає дядько. З посмішкою задоволеної життям людини він встає і підходить до стіни за кріслом.

Я не відразу помічаю, але на пальці у Леонарда Флейм масивне кільце господаря цих земель — кільце Флейм. В останній раз я його бачила у Аміра. А значить, в дядькових руках ключі від сховища цінностей і палацових трофейних залів. В останніх, на жаль, немає толком ніяких цінних речей або скарбів. Зате в скромному за розміром сховище зібрано все, що представляє важливість для мене і небезпеку для дядька: стародавні угоди, торговельні договори, боргові розписки, листування з іншими аристократичними родами і землями. Раніше всім цим володів Амір. Але його більше немає з нами.

— До речі, корисні папірці я знайшов в архівах, — він на секунду махає мені якимось сувоєм, але не показує, яким. — Але ти мені тут не для цього потрібна.

Дядько виймає з великою ніші в стіні — сховища цінностей — документи і розкладає переді мною: одна стопка паперів за одною. З кожною новою стопкою мені стає все гірше.

— Ось шлюбна угода між Флейм і Ф’юрінами. Ось підписи свідків. Ось печатки їх земель та сімей. А ось наша печатка. І, нарешті, ручка, якою ти підпишеш ці папери. Підписуй, я не буду чекати вічно, — він впирається долонями в стільницю і нависає наді мною.

Я переводжу погляд на документ: моє ім'я виведено чиєюсь рукою, так само як ім'я майбутнього чоловіка, навіть печатки проставлені і видавлені на воску герби.

— Тут моє ім’я і печатки…

— Я запевнив делегацію територіальної Ради Ф’юрінів, що ти — правильна Заступниця, з незаплямованою репутацією, молода і здатна народити. Інакше в нашу сторону навіть і не глянули б...

— Та як ви смієте!

— Я смію? Я лише роблю те, що повинен був зробити ще твій батько. Те, що не встиг зробити твій брат!

Ці слова мене не зачіпають. Я не вірю словам Ремана про те, що брат хотів би для нас саме цього: мого весілля з незнайомцем або вигнання з палацу Левіса. Рем, мабуть, намагався зробити мені боляче. Можливо, у нього справи йшли не найкращим чином, тому він так відреагував на моє прохання. Але що б в ньому не говорило в цю мить, він був неправий. Якби зараз, замість дядька, що дивиться на мене з висоти свого положення, навпроти сидів Амір, я не сумніваюся, ми б розклали всі ці папери з печатками тільки заради одного: знайти вихід з ситуації, що склалася. Я вірю в це і знаходжу сили протистояти дядькові.

— Амір би ніколи!.. 

— А чи багато ти знала про свого брата?