Фантомна довіра - Лана Вернік

Степан у “Бінго” ходив неохоче. Йому не подобалося оформлення приміщення. Але сьогодні був той рідкісний випадок, коли він йшов до клубу з задоволенням. Справа була у товаристві. Степан ще не визначився, якими саме будуть його стосунки з Ларисою, ще думав, але те, що дівчина з характером — йому подобалось.

Дівчата хочуть повчитися грати в більярд? Чудово. Він, правда, зараз не в найкращій формі — “однорукий”, та і “Бінго” для навчання — не найкраще місце — забагато глядачів та коментаторів, але навчання вони з Бакеро зараз організують.

Для початку дівчат потрібно було навчити просто бити по кулях і влучати в лузи. Поява двох молодих дівчат у залі трохи оживила публіку. Було у приміщенні ще декілька жінок, але старших і одягнених більш стримано. Тоня одразу ж оцінила публіку і вирішила, що всю увагу слід приділяти “вчителю” — Бакеро. Він пояснював Тоні як краще тримати кий, як бити. Її не дуже довга сукня привертала увагу гравців сусідніх столів, котрі, роззявивши роти, спостерігали, як дівчина схилялась над столом, готуючись для чергового удару, заглядаючи під різними кутами під поділ її сукні. Подивитись було на що. Тканина піднімалась до провокаційної межі, не відкриваючи особливо нічого, але ті, хто дивився, не могли відвести поглядів від її струнких ніг і апетитних сідниць. Вони очікували миті, коли, нарешті, поділ підніметься вище, та цього ніяк не траплялось.Тоня помічала зацікавлені погляди і сміялася, стаючи наступного щоразу у більш провокаційну позу, та запитуючи, чи шиї не болять. Глядачі, як правило, відвертались, не відповідаючи, або щось нерозбірливе “муркали” у відповідь.

Лора в душі раділа, що вона у джинсах і її “тил” прикритий, але, схиляючись над столом, намагалась не думати про свою блузку, котра трохи відхилялась, відкриваючи для огляду частину її грудей. І ті ж самі гравці сусідніх столів, ніби ненароком, теж схилялись над столами. Степан ходив поруч, спостерігав за нею, і давав поради стосовно спини, ліктів чи сили удару. Дієві поради. Гра її захопила і вона забула про свою тривогу.   

Бакеро і Тоня пили пиво, Лора і Степан пили сік — вона відмовилась від алкоголю, щоб не накоїти дурниць під його впливом, а він не пив, бо був за кермом.

— Лоро, пішли поміняємо рибкам воду, — сказала Тоня, коли вони розкидали всі кулі втретє. Обом дівчатам дуже сподобалось гра, хоч вони ще і не грали, просто вчились бити, але це заняття “затягувало”. У Лори виходило непогано, а Тоня була переважно зосереджена на Бакеро, котрий розглядав її ще з більшою цікавістю ніж гравці сусідніх столів, тому не дуже намагалась цілити по кулях. Дівчата поклали киї і пішли до вбиралень, на перший поверх.

Проходячи повз двері одного підсобного приміщення, Тоня зупинилась, прислухаючись, і взяла подругу за руку. З-за дверей доносились дивні звуки. Точніше, стогони. Їх було чути не зважаючи на музику, котра лунала з концертної зали.

— Що таке? — зупинилась здивовано Лора. Вона не звертала уваги на те, що відбувалось довкола — думала про Степана. У більярдній залі він ходив постійно поруч, спостерігав, давав поради, ставав дуже близько, пояснюючи, що вона робить не так, але не торкався її. Бакеро, навчаючи Тоню, поправляв їй пальці, руки і спину… він не часто, але торкався дівчини і та була не проти цих коротких “потрібних” дотиків. Лариса спостерігала за ними і їй хотілось, щоб Степан хоч раз торкнувся її, але… ні. Ліву руку він тримав на ремені, мабуть, вона нила, а у правій тримав склянку. І хоч погляд його постійно був на Лорі — їй цього було недостатньо, вона хотіла відчути його дотик. Хоч раз. Чи не забагато ти хочеш, Лоро? У нього є Фурія — він тримає дистанцію. Але для чого тоді ця поїздка?.. 

Зупинка вивела дівчину з задумливого стану і вона також прислухалась. Спочатку могло здаватись, що комусь стало недобре за цими дверима, але якщо уважно прислухатись...

— Там хтось когось нехило так натягує. Здуріти можна, — усміхнулась брюнетка. — Столиця, блін.

Лора скривилась.

— Тоню, ходімо. Судячи по звукам — там все добровільно.

— Так, ніхто не кличе на допомогу, — посміхнулась Тоня і вони пішли до вбиральні.

Коли дівчата йшли назад, то двері підсобного приміщення відчинились, і з нього вийшов невисокий, трохи огрядний чоловік з черевцем, близько 45-ти років. Добре одягнений, зі значного розміру золотою печаткою на правій руці. Він поправив ремінь і, озираючись назад, звернувся до когось, хто залишався в кімнаті.

— На неділю нічого не плануй. Я приїду. І зачиниш тут, — потім чоловік поглянув на дівчат, оглянув їх байдужим поглядом і пішов далі.

Тоню навіть образила та байдужість, з якою чоловік на них подивився. Вони з Лорою гарні. Лариса — особливо мила, а він на них поглянув, як на меблі. Козел. Кого ж він там порав, що вони з подругою “після тієї особи” такі нецікаві? Не маючи сили стримати цікавість, Тоня пішла вперед і зазирнула до кімнати. Лора спробувала зупинити подругу, але зупинити Тоню, коли та щось задумала — дуже непросто.

— О… — повільно промовила Тоня і простягнувши руку вперед сперлась нею об одвірок. — Яка несподівана зустріч…

Лора не знала, що саме бачить подруга, але побачене Тоню вразило. На її обличчі був подив, розчарування і якийсь незрозумілий жаль. У голові промайнула купа варіантів осіб, які могли б опинитись у цій кімнаті: однокласниці, одногрупниці, просто знайомі з селища. Цей клуб недалеко від метро Святошин і однойменної станції приміських електропоїздів, тож цілком можливо, що дівчата з їхнього селища можуть тут “підробляти”. На якусь мить у Лори промайнула думка, що, можливо, Тоня побачила там Іру чи, не дай Боже, свою матір, але вона швидко відігнала ці думки. Ніна Григорівна сьогодні на роботі. Іра з Юлею десь у місті...

Лора стояла у кількох метрах від дверей і чула кроки, що наближались. Взуття без підборів. Тоня підняла голову, дивлячись на когось перед собою. Когось вищого за неї. Вона вже зібралась підійти ближче і поглянути, хто ж там всередині, але почутий голос прошив тіло Лариси наскрізь крижаними списами… Цього не може бути...