Невипадково - Стейсі Браун

- Ви знаєте де його знайти?

- Так, - коротко промовляє, а мене вже починає дратувати, що кожне слово з нього треба витягати.

- Не скажете? – підозріло питаю, сумніваючись, що він зі мною поділиться.

- Чому ж, - вже не так нервово відповідає, - якщо бажаєте, я можу організувати вам зустріч.

Я задумалась, не знаючи що відповісти. Чи хочу я цього? Чи готова? Що я йому скажу? Кудись поділась ненависть, яку я виношувала в собі роками. Я хотіла знати своє минуле, особливо коли воно, здавалось, так близько. Якщо я зараз відмовлю Лейеру, він навряд схоче організовувати цю зустріч пізніше. Та й чи потрібна вона моєму батькові?

- Я не знаю, - розгублено протягую кожне слово… - тобто я не впевнена…

- Нікі, - він уважно дивиться на мене й впевнено питає, - ви хочете зустрітись зі своїм батьком, так чи ні?

Його погляд уважно сканує мене, а я розгублено кліпаю очима. Всередині борються декілька почуттів. Ненависть до нього через смерть мами й хвилювання, що він в небезпеці, і якщо я не допоможу йому, то буду картати себе все життя. До того ж це єдиний шанс дізнатись правду.

- Так, - коротко вимовляю.

Він нічого не відповідає, лише продовжує уважно роздивлятись мене, а потім киває в знак згоди. Я сиджу й не вірю, що тільки-но відповіла. Лише одна розмова, що трохи відкрила мені завісу мого минулого, змінила все з ніг на голову. А що ж буде коли я дізнаюсь всю правду?

Більше в мене не було ніяких питань. Ми з Лейером попрощались і він пообіцяв зв’язатись зі мною, коли в нього вдасться організувати цю зустріч.

Я схвильовано прямувала до своєї машини, аби залишитись на самоті й обдумати все. На парковці я помітила, що машини Беннета вже не було. Але думки про нього не змогли витіснити безліч міркувань про моє минуле, що скреблись глибоко в серці.

Друзі, дуже потрібна Ваша допомога в просуванні книги.

Будь-ласка не пошходуйте серденько чи коментар)))))

Щиро дякую!