Ілюзія Бога - Річард Докінз
Майже кожен із нас може спрогнозувати, коли задзвенить будильник, на основі поверхового огляду його зовнішньої конструкції. Для цього не потрібно знати, якого типу цей годинник — на пружинному механізмі, на алкалінових батарейках чи працює від сонця, начинений він бронзовими шестернями й підшипниками з коштовного каменю чи кремнієвими мікросхемами. Достатньо припустити, що він сконструйований так, щоб будильник задзвонив у встановлений час.
Живі істоти не з’явилися в результаті свідомого проектування, але завдяки дії природного добору до них можливо застосовувати своєрідний різновид конструкційного трактування. Ми швидко схопимо, як працює серце, припустивши, що воно «сконструйоване», щоб качати кров. Карлові Фрішу спало на думку вивчати сприйняття кольорів бджолами всупереч загальноприйнятій думці про їхню нездатність розрізняти кольори, бо він припустив, що яскраве забарвлення квіток «спроектоване», щоб приваблювати комах. Я використав лапки, щоб якомусь неперебірливому креаціоністові не спало на думку зарахувати цього видатного австрійського зоолога до категорії «своїх». Фріш, ясна річ, чудово вмів перекладати ідею, що виникла на основі конструкційного трактування, мовою еволюційної теорії.
Інтенційне трактування порівняно з конструкційним ще більше спрощує завдання. Відповідно до нього вважається, що об’єкт не тільки сконструйований для виконання певного завдання, а й містить у собі суб’єкта, який відповідно до своїх намірів (інтенцій) керує його поведінкою. Побачивши тигра, вам краще не марнувати час на прогнозування його можливої поведінки. Махніть рукою на фізику його молекул та будову його кінцівок, пазурів і зубів. Цей котяра має намір поласувати вами, для чого готовий скористатися всіма можливими засобами — тими самими кінцівками, пазурами й зубами. Найшвидший спосіб передбачити його поведінку — забути про фізику, забути про фізіологію і відразу перестрибнути до інтенційного трактування. При цьому зауважте, що конструкційне трактування може бути ефективним навіть на об’єктах, які насправді не були сконструйовані, а інтенційне трактування спрацьовує навіть на об’єктах, які від природи не мають свідомих намірів.
Мені здається цілком правдоподібною думка, що інтенційне трактування дає еволюційну користь для виживання, виступаючи механізмом, за допомогою якого мозок пришвидшує ухвалення рішень у небезпечних обставинах та в важливих соціальних ситуаціях. Не відразу впадає в око, що неодмінним супутником інтенційного трактування має бути дуалізм. Зараз не поглиблюватиму цю тему, але зазначу, що в основі інтенційного трактування, є підстави вважати, лежить теорія мислення інших людей, яку цілком справедливо можна описати як дуалістичну. Особливо, коли йдеться про застосування цього типу трактування в складних соціальних ситуаціях, а надто щодо інтенціональності вищого порядку.
Деннетт виділяє інтенціональність третього порядку (чоловік був упевнений, що жінка знає, що він відчуває потяг до неї), четвертого порядку (жінка зрозуміла, що чоловік упевнений, що вона знає, що він відчуває потяг до неї) і навіть п’ятого порядку (шаман здогадався, що жінка зрозуміла, що чоловік упевнений, що вона знає, що він відчуває потяг до неї). Ще вищі порядки інтенціональності — мабуть, прерогатива лише художньої літератури, сатиричний приклад якої знаходимо в комічному романі Майкла Фрейна «Олов’яні чоловічки»: «Поглянувши на Нунополоса, Рік зрозумів, що для того вже не секрет зневажливе ставлення Анни до Фідлінгчайлда за те, що Фідлінгчайлд не усвідомлює мотивів Нунополоса. Анна явно знала, що Нунополос розуміє її ставлення до Фідлінгчайлда. Також вона знала, що Ніні відомо про її обізнаність зі здогадами Нунополоса…» Але сам факт, що в нас викликають усмішку настільки заплутані ланцюжки читання думок інших персонажів у художній літературі, говорить нам одну важливу річ про те, за якими ознаками відбувався природний добір над нашим мозком, щоб він був ефективним у реальному світі.
Принаймні на рівні нижчих порядків інтенційне трактування (як і конструкційне) дає змогу в критичних для виживання ситуаціях швидко ухвалювати рішення. Тому природний добір налаштував мозок вдаватися до цього трактування як економного способу розв’язання проблем. Нас біологічно запрограмовано приписувати наміри об’єктам, поведінка яких має важливі для нас наслідки. Пол Блум знову наводить результати експериментів, які свідчать, що діти особливо схильні вдаватися до інтенційного трактування. Коли малі діти спостерігають за об’єктом, який рухається слідом за іншим об’єктом (наприклад, на екрані комп’ютера), вони припускають, що на їхніх очах відбувається свідоме переслідування першим об’єктом другого. Про таку інтерпретацію свідчить їхнє щире здивування, коли гаданий переслідувач відхиляється від траєкторії руху другого об’єкта.
Конструкційне та інтенційне трактування — це корисні мисленнєві механізми, які дають змогу швидше передбачати майбутню поведінку об’єктів, важливих для нашого виживання (наприклад, хижаків або потенційних партнерів). Однак, як і будь-які інші ментальні механізми, ці трактування можуть давати осічку. Діти (і первісні племена) приписують наміри погоді, хвилям, течіям, каменям. Усі ми так само думаємо про машини, особливо коли вони нас підводять. Багато з нас пам’ятають кумедний епізод, як у Бейзіла Фолті зламалася машина, коли він гарячково поспішав, щоб не зірвати заплановану «Ніч гурманів». Він спершу спробував із нею домовитися, потім попередив, що рахуватиме до трьох, після чого виліз із неї, ухопив першу-ліпшу ломаку й почав гамселити, не лишивши на ній живого місця. Більшість із нас упізнає себе в цій історії — якщо не з машиною, то з комп’ютером. На позначення цієї установки Джастін Барретт запропонував термін «гіперактивний механізм виявлення цілеспрямованих суб’єктів» (hyperactive agent detection device, або HADD). Ми невгамовно шукаємо цілеспрямованих суб’єктів там, де їх немає. Тому ми схильні запідозрити злий умисел або прихильність до себе там, де насправді маємо справу з байдужою до всього природою. Я час від часу ловлю себе на тому, що зачаїв дикунську злість на якийсь нещасний неживий об’єкт на кшталт велосипедного ланцюга. А нещодавно в пресі з’явилася зворушлива історія про чоловіка, який у кембриджському Музеї Фіцвільяма перечепився через розв’язаний шнурок, покотився вниз сходами й розбив три безцінні вази часів династії Цін: «Він приземлився прямо серед уламків ваз, і продовжував, приголомшений, сидіти, коли нагодився персонал. Усі навколо мовчали від шоку, а чоловік, тикаючи пальцем на шнурок, бурмотів: “Це він винен, це він натворив”»83.
Таким чином, альтернативні пояснення релігії як побічного наслідку були запропоновані Гайндом, Шермером, Буає, Етреном, Блумом, Деннеттом, Келеменом та іншими. Деннетт згадує цікаву гіпотезу про те, що ірраціональність релігії може бути побічним продуктом одного особливого ірраціонального механізму, закладеного в нашому мозку, — нашої генетично корисної схильності закохуватися.
Антропологиня Гелен Фішер у книзі «Чому ми закохуємося» чудово описала безрозсудність романтичної закоханості та надзвичайні перебільшення, які вона породжує в свідомості закоханого, повністю відірвані від реалій життя. Поміркуйте самі. Якщо взяти чоловіка, дуже малоймовірно, щоб яка-небудь конкретна жінка серед його знайомих була в сотні разів привабливішою за її найближчу конкурентку, але саме так він її описуватиме,
