Замах на бродягу - Жорж Сіменон
Інспекторові не треба було довго дивитися на патрона, щоб збагнути, як справи. Мегре сидів похмурий, мовчазний, дратівний. Такий він був завжди, коли розслідування заходило в глухий кут і коли доводилося хапатися за все, аби тільки не сидіти без діла.
— Поїдеш на бульвар Рошуар і наведеш довідки щодо такого собі пана Резона… Це бухгалтер Еміля Буле. Здається, він щовечора грає в більярд у кафе на розі Антверпенського майдану — не знаю, в якому саме. Ти знайдеш… Спробуй дізнатися, що це за один, які в нього звички тощо… Якнайдетальніше! Мене зокрема цікавить, чи був він у кафе минулого вівторка. Якщо був, то коли вийшов звідти і коли повернувся додому.
— Гаразд, патроне.
Люка тим часом займався родиною небіжчика.
Щоб трохи вгамувати свою нетерплячку, Мегре поринув у писанину. О пів на п'яту він раптом відчув, що втомився і, надягши піджака, подався до ресторанчика «Дофін» і замовив чарчину коньяку, самотою вихилив її, намірився був попросити другу — на злість шановному Пардонові, який приписав йому сухий закон. Та потім передумав — пити йому не хотілося.
Мегре не знав гірших тортур, як ті, що починалися, коли він чогось не розумів. От і тепер у його уяві один за одним спливали ті самі образи… Хирлявий Еміль Буле в темно- синьому костюмі… Ось він стоїть на порозі «Лотоса», ось знову заходить до кабаре, набирає номер телефону, кладе трубку, бо ніхто не відповідає, знову виходить, знову повертається і дзвонить… Тут-таки дівчина-гардеробниця, що з байдужим виразом дивиться на нього.
Крім того, ніхто з них не міг би повестися так, як це зробив убивця Еміля: задушити людину, три доби тримати труп у приміщенні, щоб потім, ризикуючи власним життя викинути його в глухому завулку.
Ада нічого не знала про побачення, що чекало її хазяїна. Не знав про нього і пан Резон. Антоніо казав, буцімто, йому теж нічого невідомо. Навіть Мікі, котрий не має жодної підстави приховувати правду, безпорадно розводив руками.
Мегре похмуро міряв кроками свій кабінет, стиснувши в зубах напівзгаслу люльку, коли в двері постукав Люка.
Його вигляд не свідчив про те, що зроблено якесь відкриття. І Мегре ні про що не питав.
— Нічого нового, патроне… Того вечора Антоніо справді ні на хвилину не залишав свого кабаре.
— Ця версія була б надто проста, чорт забирай!
— Я бачив його жінку… гарненька італієчка, при надії. Вони мешкають на вулиці Понтьє… Чудова квартирка…
Погляд комісара примусив його на мить замовкнути.
— Я зробив усе що міг, патроне… Всі сусіди в захвата від цих італійців… Я розмовляв з консьєржкою, з постачальниками кабаре і просто з сусідами… Потім повернувся на Віктора Массе і взяв у бухгалтера адреси кількох актрис, що працюють у «Лотосі» по сумісництву з іншими кабаре… Дві ще спали… Вони живуть в одному готелі…
Інспекторові здавалося, що ефект був би однаковий, коли б він говорив до стінки. Часом Мегре просто одвертався від нього і дивився кудись у вікно, на води Сени.
— А третя, що мешкає на вулиці Лепік, з дитиною…
Люка був стурбований — ще ніколи йому не доводилося бачити патрона в такому відчаї.
— Я можу сказати вам лише те, що знаю… Певна річ, всі вони заздрять Аді і навіть ревнують хазяїна до неї… Вони певні, що згодом вона неодмінно стала б його коханкою, але, на їхню думку, поки що до цього не дійшло… Хоча Антоніо навряд чи таке допустив би…
— І це все?
Люка безпорадно розвів руками.
— Що я маю робити далі, патроне?
— Що хочеш.
Він був знову взявся за складання проекту, але тут же втомлено відсунув папери. Скільки не пиши, все одно в цій системі нічого не зміниться, як тобі того хотілося б. Хіба ж мало таких проектів уже було складено, схвалено, а потім навіки поховано в лабіринтах урядових канцелярій.
Добре, якщо потім ще не вживуть заходів, протилежних тим, що їх він пропонував.
— Цього вечора я йду працювати, — похмуро кинув він пані Мегре, сідаючи до столу.
Вона знала, що в таких випадках краще не ставити жодних запитань. По вечері Мегре увімкнув телевізор, але зосередитися не міг — думки його були далеко.
— От дурна історія, — нарешті буркнув він і пішов до спальні переодягатися. — Іду на Монмартр, по кабаре… не знаю, коли повернуся.
Пані Мегре лише посміхнулася, ні про що не питаючи. Краще б вона влаштувала сцену ревнощів!
— Не забудь взяти парасольку… По радіо сказали, що буде гроза.
Кепський настрій комісара пояснювався ще й тим, що він ніяк не міг позбутися прикрого відчуття, ніби того дня сам десь промахнувся. Був момент, коли він міг вийти на правильний шлях, але ніяк не міг пригадати, коли, де, за яких обставин.
Хтось сказав йому щось важливе. Але хто саме? Адже перед його очима пройшло стільки народу!
О дев'ятій він сів у таксі І за двадцять хвилин перед ним уже відчинилися двері «Лотоса». По-змовницьки підморгнувши йому, Мікі розсунув важку оксамитову портьєру.
На естраді було ще порожньо. В кутку про щось жваво розмовляли кілька музикантів у білих смокінгах. Бармен ретельно витирав склянки. Поруч сиділа пишнотіла руда дівчина з великим декольте і старанно підпилювала нігті. Офіціанти розставляли на столах відерця з пляшкам шампанського.
Його зустріли короткими зацікавленими поглядами. Ніхто навіть не запитав, що йому потрібно, так, немов і вже було всім відомо.
З-за естради з блокнотом та олівцем у руках вийшла Ада, одягнута в чорну сукню. Угледівши Мегре, вона на якусь мить завагалася, перш ніж підійти до нього.
— Це брат порадив відкрити кабаре, — трохи ніяковіючи, пояснила вона. Взагалі, ніхто з нас точно не знав, що нам належить робити. Здається, нема такого звичаю щоб зачиняти, коли хто помре…
