Українське язичництво - Галина Сергіївна Лозко
Борис Рибаков ставить Стрибога в один ряд з Родом, Світовидом, Сварогом, грецьким Ураном, що видається маловірогідним. Швидше, Стрибог був ближчим до грецького Кроноса, символу невмолимого часу, який поглинає, страчує те, що сам породив.
Ім’я Стрибога залишилося в назвах сіл Стрибож (на Житомирщині), Стрижавка і Стрітівка (на Київщині). Найбільше назв з коренем Сгр-зустрічаеться між Дністром і Дніпром. У Польщі є струмок Стрибог.
Велес (Волос). Це один з найстаріших богів, що вважався Богом достатку. Відома його друга назва «скотій бог», що стає зрозумілою, якщо врахувати, що скот у давнину вважався символом багатства взагалі. Крім того, Велес був опікуном купецтва, торгівлі, як римський Меркурій. Олександр Афанасьев пояснює Велеса не тільки як охоронця череди худоби на землі, але й пастуха небесної отари хмар. Те, що Боян в «Слові о полку Ігоревім» названий «Велесовим внуком», вказує також і на те, що Велес був ще й Богом поезії та музики, тобто покровителем мистецтва, як і Меркурій.
Ізмаїл Срезневський навіть порівняв Велеса з Аполоном, який у греків був богом муз. У договорах з греками Волос сприймається як бог золота, а Перун – як Бог зброї. Охороняючи худобу, Велес міг виступати проти самого Перуна. Він відомий усім слов’янам. У скандинавів Велесу ідентичний бог Вольсі, у чехів veles означає нечисту силу. Латинське vels значить «біс», литовське velis – покійник, vele – душі померлих. Це дає підстави вважати, що первісно Велес був духом предків, який спілкувався з домашньою худобою, тому й дістав, назву «скотья бога». В обрядах на зв’язок Велеса з Родом і Дажбогом вказує звичай останнього снопа, який ще зветься «волосовою бородою».
Назва Велеса, за деякими гіпотезами, походить від «волох» – волохатий. Вважають, що він з’явився у наших предків у кам’яному віці, а символіка Тура (Тільця), вказує, що найвищого статусу він набув у трипільську й післятрипільську добу. Іноді родовід Велеса виводять від волохатого ведмедя, який, за повір’ям, впливає на полювання і мисливське щастя. Тому мисливці задобрювали його урочистим принесенням жертв. Згодом цей бог набув людської подоби. Його кумири були дерев’яні й кам’яні. Капище Велеса було на тому місці, де пізніше збудували церкву св. Власія: в літописах під 1187 роком покровителем худоби вже названий святий Власій. Ця церква знаходилася на вулиці Нижній Вал (у 1651 р. згоріла). Правдоподібно, що до капища Велеса вела стежка, відома нині як вулиця Волоська. Те, що Велес був установлений на Подолі, де жили переважно ремісники, торговий і простий люд, ще раз підтверджує, що він був покровителем ремесла, торгівлі, багатства. На поклоніння Велесові люди часто йшли разом зі своїми стадами худоби, щоб освятити їх перед вигоном на пасовище тощо. Можливо, саме цим пояснюється відсутність Велеса у Володимировому пантеоні, який знаходився неподалік від княжого двору. Кумир Велеса стояв на березі річки Почайни, куди й був скинутий, коли Володимир руйнував язичницькі святилища.
Новорічні обряди донесли до нас відгомін колишніх «волових свят» – вивернуті кожухи на учасниках ритуального карнавалу символізують багатство: «Будь багатий, як кожух волохатий» – бажають на Різдво й на весіллі. Іноді учасники карнавалу називаються волхвами, бо вони подібні до Волоса своїми волохатими кожухами.
Після впровадження християнства Велес разом з іншими богами потрапив до розряду «нечистої сили», його також почали ідентифікувати э міфічним Вієм – богом підземного царства мертвих.
З ім’ям Велеса (Волоса) пов’язана назва зодіакального сузір’я Волосожар (Тілець), яке, на думку Олександра Знойка, означає «небо Волоса». Велесовий син – Тур, іноді золоторогий Олень також цінувався як охоронець добробуту родини.
Ім’я Велеса лишилось в багатьох географічних назвах: Волосів Яр (на Вінниччині), Волосова вулиця (в Новгороді), Волоська вулиця (в Києві), гора Велесове Ребро (біля Ростова), гора Велес (у Боснії). Існують також припущення, що стародавня назва Молдови – Волошина – походить від імені Волоса. Волохи і валахи (молдавани і румуни) винайшли багато лікарських препаратів, настоїв для лікування хворих тварин.
Мокоша. Єдина представниця жіночих божеств у пантеоні князя Володимира. Мокоша (інші, варіанти імені Макош, Мокша) пов’язана з жіночою сферою в господарстві: рукоділлям, прядінням, тканням та ін. їй приносили жертви у вигляді снопів льону, вишитих рушників. Мокоша, вірогідно, була близькою до Рожаниць (Дів Життя), покровителькою пологів, захисницею породіль. Тому в жінок віра й поклоніння Мокоші затрималися найдовше: навіть у XVI ст. попи зобов’язані були на сповіді запитати жінку, чи не ходила вона до Мокоші. На Новгородщині культ Мокоші зберігся аж до XIX ст.
До Мокоші на Старокиївську гору (пантеон Володимира) приходили поклонятися жриці, ворожки, знахарки. Хоч вона була покровителькою жіноцтва, проте вшановували її всі, тому й увів Володимир її до свого пантеону. За легендами, саме Мокоша пряла нитку життя, тому вона вважалася ще й покровителькою пряль. Ще однією функцією Мокоші було піклування про вологу: дощ, річки, струмки. Це й знайшло свій вияв у імені богині. Дослідники вважають, що воно походить від мокрий, мокнути. Цікаво, що в литовській мові є слово максі, що означає «в’язати, плести» і макаш – «плетений гаманець». Отже, це може вказувати на одну з функцій богині; яку мали й литовці.
Походження Мокоші дуже давнє: як і більшість жіночих богинь вона була відома ще за трипільської доби. В образі Мокоші бачимо відгомін стародавнього культу Великої Богині – Матері. її зображення, значною мірою стилізовані, дійшли до нас переважно на рушниках: богиня стоїть під відкритим куполом святилища з піднятими вгору руками (поза Оранти), на голові має ріжкасту шапку. Обабіч Мокоші – два вершники на конях. На деяких вишивках під кіньми зображені свастики, іноді головний убір богині нагадує квітучий куш Статуетки скіфських богинь (VII ст. до н. е.) нагадують позу Мокоші та Оранти з піднятими вгору руками, як під час моління. Вірогідно і в Київській Софії ранні християни бачили свою правічну богиню з піднесеними до неба руками.
Мокоша походить від ще давнішого культу води – Богині Лани. На думку академіка Миколи Марра, ім’я Дана складається з двох частин: да (середземноморське «вода») і на і («неня», «мати»), тобто воно означало Мати-Вода. Слово Дана уже в скіфо-сарматський період перестало бути ім’ям богині, а стало позначати просто річку. Таке ж значення має й слово дон («вода», «ріка») або дунай – назви українських річок, оспіваних у багатьох піснях.
Переказ про Богиню Дану записав ще Геродот: вона незрівнянна красуня, непорочна діва І мати всього живого, богиня родючості. Тї днем вважалася п’ятниця,коли вона суворо судила тих, хто порушував звичаї.
