Поцілунок по-дорослому - Анна Харламова
Щоб багато не думати про учорашнє знайомство, я рано вранці пішла у парк почитати. Всівшись на лавку, я дістала книжку з місткої сумки і почала читати. Читання не виходило. Вільям вривався у мою свідомість як ураган, знищуючи усі інші думки. Я намагалась зосередитись на цікавому романі, але не виходило. Моя свідомість мені казала: «Тобі самій треба роман нарешті завести». Чого я про нього стільки думаю. Я його не згадувала усі ці роки, при зустрічі не впізнала, навіть ім'я колись не могла запам’ятати, а ось тепер він не може покинути мою голову. Досить! Досить про нього мріяти. Він ніколи не буде належати мені. Я цього сама не дозволю. Тим паче він учора поїхав, наче він і не освідчувався у коханні.
Повернувшись у світ книги, я читала про кохання і цим ще більше нагадувала собі про сонячного Вільяма.
Бачачи перед собою картинки з радісним обличчям Вільяма з учорашнього пікніка – а не книгу, я посміхнулась сама собі. Здається мої думки матеріалізуються, тепер я не тільки уявляла собі Вільяма, але і чула його теплий голос.
— Каву? — простягаючи мені паперовий стаканчик з гарячим напоєм, спитав Вільям.
У мене дар мови зник. Переді мною стояв Вільям на яву. Я була спантеличена. Звідки він тут? Як знав де я?
— Дякую. — Беручи стаканчик з запашною рідиною, сказала я.
— Привіт Софіє. — Моє ім'я з його вуст, пестив мій слух. Його очі заблищали хитрим вогником. — Чекала на мене? Звичайно чекала, що я таке питаю.
——————————————
8 Sleepwalker (Сновида) 2009 рік— пісня співака А́дама Ла́мберта (англ. Adam Mitchel Lambert)
— Який ти самовпевнений. — Захихотіла я, і зробила ковток кави. — Люблю
каву.
— А мене? — Він дивився прямісінько мені у вічі. Його погляд немов омиває
мене своєю кришталево – прозорою водою. Ці блакитні очі такі чисті, як озеро Дженні9, у них видно прекрасну душу.
— Щоб полюбити треба час. — Або не треба, про себе подумала я. Досить єдиного погляду, слова і дотику, щоб закохатись.
Не думала, що відчую знову щось подібне.
— Не завжди. — Він глянув на книгу. — Що ти читаєш?
— «Гордість і упередження10», дуже цікава книга.
— Здається ще є екранізація цієї книги, так?
— Так і не одна.
— Ти їх дивилась?
— Так усі. — Задоволено сказала я.
— А яку саме екранізацію ми з тобою подивимось? — посміхнувся він отримуючи явне задоволення своїми діями.
— Гадаю, що там де грає Колін Ферт11.
— Чим саме тобі подобається фільм де грає цей актор?
— Ніжністю, простотою і чистотою. І мені дуже подобається справжні англійські манери.
— Тоді ми просто вимушені подивитись цей фільм. Якщо до того, щоб подивитись його у тебе? Я заодно познайомлюсь з твоїми батьками. — Сказавши, це він як ні в чому не бувало сьорбнув каву.
Ну і шустрий. І що мені на це відповісти?.
———————————————
9Дженні (англ. Jenny Lake) - озеро на північному заході штату Вайомінг, США. Розташоване на території національного парку Гранд-Титон, на висоті 2067 м над рівнем моря. Озеро має льодовикове походження і утворилося приблизно 12 000 років тому під час останнього льодовикового максимуму. Найбільша глибина озера оцінюється в 129 м, а його площа становить 482 га
10 «Гордість і упередження» (англ. Pride and Prejudice) — роман англійської письменниці Джейн Остін, опублікований у 1813, який дає картину життя дрібного англійського дворянства на початку 19 століття
11 Колін Ендрю Ферт (англ. Colin Andrew Firth; 10 вересня, 1960, Грейшотт, Гемпшир) — британський актор театру і кіно.
— Вільям… — почала я серйозно та він мене перебив
— Це буде звичайне переглядання фільму і просте знайомство з батьками. І все. Мені подобається твоя компанія, з тобою дуже цікаво спілкуватись. Ми ж можемо бачитись і спілкуватись правда?
Як йому заперечиш, якщо він начебто на щось натякає, а вже у наступну мить робить вигляд, що це все просто спілкування. А як я можу відмовити чудовому співрозмовнику.
— Добре. Давай сьогодні ввечері. В годин шість. Тебе влаштовує?
— Ти ще питаєш?! Звичайно, що так.
— Як ти взнав, що я тут?
— Я подзвонив Яну, спитати чи ви сьогодні зустрічаєтесь. Він сказав що ні. Але
я попросив його дізнатись де ти зараз знаходишся. Він подзвонив до тебе і спитав те, що мене цікавило.
— Ось чому він мені дзвонив. Я гадала скучив за подругою. От ви конспіратори.
— Можна я з тобою посиджу трохи?
— Навіщо питаєш, якщо знаєш відповідь. Звичайно що так.
Ми говорили, говорили і говорили. Я напевне ще ніколи стільки не присвячувала часу розмовам. З ним все так легко. Нас цікавить одне і теж саме. Я з ним така, яка я є.
Я стояла на своєму ганку у супроводі Вільяма. Він як чемний хлопець провів мене до самих дверей.
— А ти знаєш, що фільм який ми збираємось дивитись, складається з шести серій. Нам треба його буде розділити на два сеанси, бо за сьогоднішній вечір ми не встигнемо його весь переглянути.
— Я тільки за. Два вечори поряд з тобою що може бути кращим. — Посміхнувся він, потім нахилився і ніжно поцілував мене у щічку. — Тоді до шостої. До зустрічі.
— Так, до зустрічі. — З розчервонілими щоками після поцілунку, сказала я.
Зайшовши у дім я закрила двері і побігла до вікна. Я обережно забрала фіранку і потайки дивилась на Вільяма, доки він не зник з поля зору.
— А що це ти робиш? — засміялась мама, піймавши мене на гарячому.
Я аж підплигнула на місці. Обернувшись до мами, я глянула у її задоволені очі. Від цього погляду я зашарілась.
— Так, так, так! Я таємно споглядала на Вільяма. — Зізналась я.
— Треба було його запросити на каву. Я дуже хочу з ним познайомитись.
— Не хвилюйся мамусю, ти сьогодні це зробиш. — Запевнила я її, усміхаючись.
— Не зрозуміла? Ти його запросила?
— Ні, це він себе запросив. — Засміялась я.
— Він мені все більше подобається. — Сказала мама, потираючи руки. — Він молодець, не мямля якась.
— Ми будемо дивитись кіно «Гордість і упередження». Не знаю скільки може витримати хлопець дивитись жіночі фільми. Це буде його іспит. — Нестримно засміялась я. Мама підхопила мій сміх.
Майже пів на шосту, я дуже хвилююсь. Навіщо я його запросила? Хоча сама знаю відповідь – він мені подобається. Дуже подобається. Але я так нервую, що уся тремчу і тремчу так, що це навіть видно. Як заспокоїтись? Як дихати, якщо повітря не вистачає. Мені не варто було його запрошувати. Але тоді б я пожалкувала, що не запросила. Я сама не знаю чого хочу. Кого я обманюю, я знаю чого я хочу. Я бажаю, щоб він обіймав мене, цілував, казав ніжні слова. Але це для нас табу. Цього не буде. Я не зможу поцілувати його. Від одної думки зуб на зуб не потрапляє, а він навіть ще не біля мене.
Я спустилась до низу і випила стакан холодної води. Це звичайно нічого не допомогло. Всівшись на стілець, я обхопила голову руками. Я запросила хлопця і він з хвилини на хвилину буде тут. Хлопець у мене в кімнаті?! В це важко повірити, за останні десять років останнім хто тут був із сильної статі це Марк. Я гадала, що тоді хвилювалась через побачення, але то були «квіточки». Те що відбувається зараз – це важко описати і ще важче опанувати. Мені хочеться плакати від того, що я так сильно нервую.
Моє серце закалатало у вухах, коли пролунав дзвінок у двері. Це він. Я узяла склянку, щоб зробити ще ковток води. Доки я підносила склянку до рота тремтячими руками, то вспіла порозливати воду на підлогу. Я майже захникала, але зібралась і пішла у коридор на «ватних» ногах.
— Привіт. — Відчинивши двері, сказала я до Вільяма.
— Привіт. — Усміхнувся він своєю грайливою посмішкою.
Мені здавалось, що я зомлію.
— Будь ласка, проходь, — зробивши крок назад, я пропустила його у дім.
— Дякую. — Зайшовши він сказав: — Ти чудово виглядаєш. Це тобі, — відаючи букет рожевих троянд, Вільям нагнувся і поцілував мене у щічку.
— Дякую, але не треба було. — Зашарілась я.
— Це я зірвав у вашому садку, — пожартував він.
— Видно ти не той садок обчистив, у нас не ростуть рожеві троянди. — Підхопила я, його веселий сміх.
Я глянула на щойно подаровані квіти. Мені ще ніколи жоден хлопець, ні на жодному побаченні не дарував квіти. Це так приємно. Навіть якщо це був би бур'ян, все одно, мені приємна його увага. Що потрібно дівчині для того, щоб відчувати себе особливою – трішки уваги. Вільям мене нею не обділяє.
Мама і тато сиділи у вітальні. Я знаю вони теж хвилюються, проте нам треба здійснити довгоочікуване знайомство.
— Мамусю, татко ідіть я вас познайомлю зі своїм… — Я запнулась, дивлячись на Вільяма, він чекав як саме я його представлю. — другом.
Посмішка Вільяма зникла у ту мить, коли я назвала його другом. А що він хотів почути: «Знайомтесь це мій хлопець»? Він дійсно ще не мій хлопець і навряд чи буде.
Батьки вийшли у коридор і підійшли до нас.
— Вільям це моя мама Лана і мій тато Альберт. — Усміхаючись, я вказала на батьків. — А це Вільям. — Повертаючись у бік Вільяма, сказала я.
— Привіт синку, радий знайомству. — Потискаючи руку Вільяму, привітався тато.
Вільям відповів міцним рукостисканням татові і сказав:
— Я теж дуже радий знайомству. — Відпустивши татову руку, він глянув на матусю.
— Вільяме почувайся як в дома, — ласкаво сказала мама до нього.
— Дякую Вам Лано. Це Вам, — простягаючи пакунок із цукерками, Вільям обдарував маму щирою посмішкою.
Беручи пакунок, мама сказала:
— Дякую синку, але не треба було себе обтяжувати.
— Мені навпаки приємно. І дуже приємно з Вами познайомитись. — Усміхаючись непідробною щирою посмішкою, мовив він.
— Нам теж Вільяме, дуже приємно. — Відповіла мама.
— У вас чудовий будинок. — Поправляючи свою зачіску рукою, сказав Вільям.
— Дуже дякуємо. — Усміхнулась мама.
— Ну що пішли дивитись кіно? — спитала я у Вільяма.
— Так, звичайно. З вашого дозволу, — посміхнувся він до батьків.
— Будь ласка, ідіть, дивіться фільм. Гарного перегляду. — Сказав тато.
— Мамусю візьми, будь ласка квіти і постав їх у воду. — Віддаючи троянди мамі, я посміхнулась.
— Давай мила. — Узявши квіти, мама вдихнула аромат троянд. — Чудовий аромат, такий ніжний. — Мовила вона.
— Ходімо, — сказала я до Вільяма.
— Куди іти? — спитав він.
— По сходах, на другий поверх.
— Після тебе, — пропускаючи мене, сказав Вільям.
— Дякую. — Сором'язливо подякувала я.
— Котику скажеш коли каву зробити, добре? — сказала мені у слід мама.
— Я потім зійду до кухні та скажу. Дякую мамусю. — Обернувшись через плече, подивилась я на батьків.
Дійшовши до дверей, я швидким рухом відчинила їх, запрошуючи Вільяма зайти. Він нерішуче зайшов у моє «царство». Вільям огледів всю кімнату і мовив:
— Гарне місце. Сонячне і ніжне, як ти.
Я напевне сьогодні не перестану червоніти. Він говорить завжди такі приємні речі, що я від них ніяковію.
— Дякую. — Глянувши на нього сказала я. Але зустрівшись з його блакитними очима, я опустила очі додолу.
Він опинився біля мене, зробивши усього декілька кроків. Піднявши двома пальцями моє підборіддя, він поглянув у мої очі і мовив:
— Звикай до того, що я буду завжди казати тобі, яка ти прекрасна, і я не хочу, щоб при цьому забирала свій погляд від мене. Ти мені дуже подобаєшся і ти це добре знаєш, тому я буду і хочу казати тобі приємні слова. Це виходить саме по собі, мої слова ідуть із серця. — У його очах я побачила щирість і щось нове для мене. Це була пристрасть.
Від його зізнання мене захитало, я наче стояла на желейних ногах. Він відчув моє похитування і миттю обійняв мене і притиснув до себе. Від таких не очікуваних слів, а тим паче дій я не могла нічого вимовити. У роті пересохло, ноги підкошувались і я уся тремтіла. Не зрозумівши як, але мої руки вчепились у його міцні біцепси і я зовсім оніміла. Я важко ковтнула і зібралась вивільнитись, проте у Вільяма були другі плани.
— Вільяме, відпусти мене, будь ласка. — Не дивлячись у його очі, сказала я. — Я тобі казала ще у той день коли ми були на пікніку, я можу бути тобі лише другом. Вибач, якщо ти не правильно зрозумів моє запрошення. Я дійсно запросила тебе, як друга подивитись фільм. — Я знову спробувала звільнитись з його міцних обіймів, але не змогла.
— Я добре пам’ятаю ту розмову. Проте покидати спроби завоювати твою прихильність я не покину. Я шкодую, що тоді віддав тебе так просто Маркові. Тепер я не буду таким бовдуром і нізащо не покину розпочате. Я не буду на тебе тиснути, я хочу щоб ти сама захотіла бути зі мною. Проте, я хочу проводити більше часу з тобою, щоб ми могли спілкуватись і пізнавати краще один одного.
— Вільяме…
Я відкрила рота, щоб сказати Вільяму, що йому не варто марнувати свій час, але він мене перебив:
— Ну що будемо дивитись фільм?! — він відпустив мене зі своїх обіймів і почав говорити про фільм, як ні в чому не бувало.
— Так. — Похитнувшись, я відійшла.
— Обережно, — сказав він дивлячись, як я ледь стою на ногах, — бачу тебе треба тримати в обіймах, щоб ти не впала. — Вогники заграли у нього в очах.
— Все гаразд. — Випрямившись, я пішла увімкнути диск. — Сідай де тобі буде зручно.
— У тебе тут не так багато варіантів, — зазначив він, з нотками грайливої усмішки. — Тільки ліжко.
Ой! Я про це не подумала. І що далі? Що робити? У цю мить міріади думок пронеслися у моїй голові.
— Ти сідай на ліжко, а посуну стілець від стола і сяду на нього. — Сказала я рішуче, намагаючись сховати хвилювання.
— На ліжку для нас двох вдосталь місця, і ще навіть місце залишиться між нами. — Уточнив він, бачачи моє хвилювання.
— Добре. — Повернувшись до нього спиною, я ледь чутно видихнула. — Як що фільм тобі не сподобається, скажеш і я вимкну. — Так само стоячи до нього спиною і вмикаючи диск, мовила я.
— Сподобається. — Впевнено сказав Вільям.
— Звідки ти знаєш? — спантеличено я глянула на нього через плече.
— Бо ти будеш поруч зі мною. Якщо фільм такий довгий, як ти кажеш, у мене є можливість побути з тобою подовше.
— Вільяме, я зараз передумаю сідати на ліжко. — Увімкнувши фільм, я повернулась до Вільяма який з цікавістю споглядав за моїми діями.
— Можна не сідати, — він на мить замовчав, потім його очі спалахнули і він додав: — можна і лягти.
— Вільяме! — топнула я ногою, не погоджуючись з його зухвалістю. — Ай, моя ніжка. — Закусивши нижню губу, пожалілась я.
— Іди-но сюди, — потягнувши мене за руку, він велів мені сісти біля нього.
Не вспіла я всістись на ліжко, як моя нога покоїлася на його коліні. Вільям ніжно почав масажувати те місце яким я вдарилась. По усьому тілу пробігла солодка хвиля від його теплих сильних рук, які до речі добре знали свою справу. Він підняв свої ясні очі і наші погляди зустрілись. Однією рукою він продовжував погладжувати мені ніжку, а іншу підняв і провів великим пальцем по моїй щоці. У мене перехопило подих, серце заглушило звук телевізору. Я чула лише швидкі удари свого серця, і наше з ним важке дихання. Він осмілів. Запускаючи руку у мої коси він притягнув мене, тримаючи обережно за потилицю. Ми дивились у вічі один одного. Його очі потемніли від пристрасті. Його погляд випромінював впевненість, але не зухвалість. Очі Вільяма наче питали: чи можна мене поцілувати? І у ту ж мить, як я зрозуміла його подальші дії, я відсахнулась від нього і розгублено промовила:
— Нас чекає фільм. — Цією безглуздою реплікою, я розчарувала не лише його, але і себе.
Милий Господиньку ну чого я від нього відскочила?! Я ж так хочу його поцілунку. Хочу відчути його гарячі губи на своїх губах. Від нього віє пристрастю і бажанням до мене. Я хочу йому показати, що він теж мені не байдужий, проте вмикається мозок і я не можу віддатись почуттям. Я знаю чому я відскочила, це було зроблено для того, щоб потім він не відскочив від мене. Усе у грудях кипіло від того, що я роблю йому боляче своєю поведінкою, але інакше я не можу.
У мене просто не виходить. Я не можу. Цієї перешкоди не видно, але вона є у моїй голові і переступити я через неї не можу. Це безглуздо і я це знаю. Мене не зможе ніхто зрозуміти, якщо тільки цей хтось теж не цілований майже у тридцять. І то, напевне рідко хто таке велике значення надає своїй недосвідченості. Це ж можна залагодити тим, що навчитись цілуватись тим паче з таким ніжним хлопцем як Вільям. Я знаю він би нічого не сказав про те, що я нецілована, можливо навіть сказав би що це мій плюс. Але мінус у тому, що я б не повірила у його слова. Хлопці бажають більш досвідчених, а що вмію я?! Навіть поцілунку ніколи не було, не кажучи про щось більше, що може дати дівчина хлопцю.
Начебто в одну мить я можу це зробити, але потім з'являється оціпеніння і все. Я знаю, як це все виглядає зі сторони – безглуздо і необґрунтовано. Але це не безглуздо для мене, і це все обґрунтовано для мене, навіть якщо я розумію що логіка відсутня. Ось такий дисонанс. Усім легко казати: — «Що тут важкого? Зробила і все?», але не для мене. Хто не був у моїй «шкурі», не заглянув у моє серце і душу не може знати, як важко це для мене. Боротись з самою собою. Хотіти поцілунку і не могти цього зробити. І це не фобія чи ще щось там, я просто боюсь розчарувати хлопця, який мені подобається. Жоден психолог не допоможе, бо я знаю свою проблему. Тим паче після того, як я його завантажу своїми проблемами, психологу самому знадобиться психолог. Жарти – жартами, але мені важко, дуже важко. Мене розуміють лише мої батьки. Лише вони знають наскільки мені важко. Я вдячна їм за їхню підтримку і за їхню безцінну любов. А що до Вільяма, я не хочу його ранити. Треба якось відгородитись від нього, навіть як що моє серце може не витримати цього болю.
Я закохалася у нього до нестями. Я гадала, що ніколи більше не зможу покохати, що не зможу більше довіряти, але з появою Вільяма я немов отримала крила. Я так боюся ніколи не почути слова «кохаю», проте не можу близько підпустити до себе Вільяма. Думки розсіяли сіялися немов роса на ранішньому сонці, як тільки я почула голос Вільяма.
— Вибач мене. — Він запустив руку у свої коси, намагаючись заспокоїтись і сказав: — Я біля тебе божеволію. Ти не уявляєш, що ти робиш зі мною. Мені так хочеться тебе обіймати, цілувати і просто бути поруч.
— Я поруч, — зробивши глибокий вдих, я мовила: — це те, що я поки що можу запропонувати.
— Я нікуди не поспішаю, я буду чекати скільки буде треба. — Запевнив він мене, беручи мої долоні у свої міцні руки.
— Дякую. Але я не знаю чи буду колись готова. Я не хочу давати тобі марних надій. Нам не треба зустрічатись.
— А я прошу тебе лише бути поруч зі мною. Я хочу стати твоїм найкращим другом, а там подивимось, як складеться.
Моє серце стискалось від болю, а очі запекли від непролитих сліз.
— Гаразд. Тоді друзі. — Посміхнулась я.
Я хотіла його відмовити бачитись зі мною. Хотіла відмовити, але не змогла. Я здалась. Я егоїстка. Я не хотіла його відпускати від себе, проте знала, що не зможу стати з ним близька, як хлопець і дівчина, хоча понад усе цього бажала.
— Друзі. — Сказав він і щиро усміхнувся.
Він заліз на моє ліжко і похлопав по ньому рукою, запросивши мене до себе. Я важко ковтнула, але узявши усю свою волю в «кулак», сіла біля нього.
Через півтори години перегляду фільму ми вже майже лежали на подушках, і не зрозумівши як, але я лежала в декількох сантиметрах від нього. За цей час ми вже встигли попити каву з тортиком, який приготувала я. Вільям був у захваті від солодкого, і доки їв тортик постійно мене хвалив. Я немов була у хмарках і мені зовсім не хотілось повертатись на землю.
Я насолоджувалася присутністю Вільяма. Він був так близько, але у той же час далеко. Із-за моєї не рішучості я мала насолоджуватися тим, що маю. Вільям немов випромінював якісь флюїди, які так і манили притулитись до нього, але я цього не могла собі дозволити.
— Прокидайся сонько. — Тепла рука Вільяма, пестила мою щічку, потім коси. Через декілька секунд його великий палець провів по кантику моїх вуст. — Софіє, прокидайся.
Я лише могла солодко промуркотіти у відповідь. Я почувалася так захищено, надійно, і це було те місце де я повинна бути.
— Ммм… — Потягнулась я як кошеня, але потім знову звернулась у клубок. Впершись не об м'яку подушку, я різко розплющила очі.
— Привіт. — Посміхнувся він.
— Привіт. — Нерішуче мовила я. — Тільки не кажи, що я заснула, — заблагала я.
— Вибач, але ти заснула. Я декілька разів тебе кликав, але ти не чула. Я мав переходити до плану «Б», але ти прокинулась.
— А яким був план «Б»? — я з цікавістю глянула на нього.
— Я б тебе будив як «Сплячу красуню» – поцілунком.
Я зашарілась, але зрозумівши як я спала ледь не стала «полуницею». Моя рука покоїлась на його грудях, а моя нога була перекинута і зігнута в коліні на його довгих ногах.
Я сіпнулась і вперлась долонею об його «залізні» груди.
— Вибач мене. — Не змігши глянути йому у вічі, сказала я.
— Поглянь на мене, — ніжно сказав він, і я послухалась. — Доки ти спала я запам’ятовував кожну рису твого прекрасного обличчя. Ти зробила мене щасливим, лише від того, що я уявив як би було солодко засипати і прокидатись поруч з тобою. За що ти вибачаєшся. За те, що я відчув твої обійми. Так можу тобі сказати це найприємніше, що я коли небудь відчував.
— Вільяме, я не знаю як так вийшло. — Зашарілась я, дивлячись як моя нога оплітає його.
— А я радий, що так вийшло. Я б тебе не будив і сам би заснув біля тебе, але що подумають твої батьки?! — він усміхнувся і мовив грайливо: — Хоча напевно твої батьки подумають, що ти мене спеціально сюди заманила. Хотіла мене звабити, так?
— Дуже смішно, — я знову сіпнулась і хотіла забрати ногу, але рука Вільяма лежачі на моєму стегні не дала цього зробити. — Чи не будете Такі люб’язні відпустити мене? — пожартувала я, але мені було не до жартів. У мене пересохли губи і я їх кінчиком язика облизала.
Вільям задивився на мене, точніше на мої губи, цим відродивши мою паніку.
— Як тобі фільм? — засміявся він. — Мені приємно те, що я тобі виявися цікавішим чим фільм.
— Вільям, ти змушуєш завжди мене червоніти. — Зізналась я, хоча це було важко. Зізнатись у такому, це означало підтвердити свою симпатію до нього.
— А як що так? — провівши рукою по стегні, і зупинившись на моїй спині, спитав він.
По у сьому тілу пробігла немов статична хвиля. Я у перше захотіла більшого ніж поцілунок, але перш ніж «бігати» треба навчитись «ходити». Але те, що я не вмію цілуватись, не заважало мені мріяти про більше з Вільямом.
Він ще ближче притиснув мене до себе, і я солодко зітхнула у його обіймах. Це його добряче підбадьорило бо його рука «літала» від моєї спини і до стегна.
— Вільяме, — важко дихаючи, почала я, — не треба. Ти казав, що зачекаєш. — Звідки узялись ці слова? Я ж так бажала відчувати його руки на собі.
— Вибач. Вибач мені Софіє. Біля тебе не можливо просто лежати і не обіймати. Я не вибачаюсь за те, що щойно робив, я вибачаюсь за те, що поспішив.
— Дякую за те, що розумієш мене.
— Не треба дякувати. — Він ніжно відпустив мене від себе і мовив: — Мені пора додому. Якось іншим разом додивимось фільм. Вірніше я додивлюсь, а ти доспиш якщо захочеш, — засміявся він, — бо я не проти, щоб ти знову заснула на моєму плечі.
— Добре, — усміхнулась я, дивлячись у його блакитні очі. — Я проведу тебе.
— Дякую.
Спустившись до дверей, я зоставила Вільяма на декілька секунд одного у коридорі. Я забігла у кухню і взяла пакунок у якому лежав тортик, спеціально для Вільяма. Повернувшись назад до коридору, я побачила що батьки прощаються з Вільямом і запрошують його знову завітати до нас. Побачивши мене, вони посміхнулись і пішли до кімнати. Я знову залишилась з цим блакитнооким красенем на одинці.
— Це тобі. — Передаючи пакунок, мовила я до нього.
— Що це? — узявши пакунок, спитав він.
— Це тортик, тобі ж він сподобався. Пригостиш від мене батьків.
— І сестричку, — додав він.
— У тебе є сестра? Молодша чи старша?
— Молодша. Їй лише шістнадцять.
— А звати як її?
Він посміхнувся, нібито приховував якусь таємницю.
— Її звати Джейн.
— Ого! — я дійсно здивувалась. — Може ти ще скажеш, що сестру назвали, бо твоїй мамі подобається письменниця Джейн Остін.
— Ти будеш сміятись, але так.
— І ти хочеш сказати, що ні одного разу не бачив фільм «Гордість та упередження»? Невже мама не дивилась з вами цей фільм?
— Я не казав, що не дивився цього фільму. — Хитро посміхнувся він.
— Ах ти… Хитрюга! — обурилася вдавано я.
— Не заперечую. — Засміявся Вільям. — Зате я провів час з тобою. — Вже серйозно сказав він.
— Мені була приємна твоя компанія. Тим паче я виспалась. — Засміялась я від душі.
Вільям засміявся разом зі мною.
— Дякую тобі за тортик. — Посмішка не сходила з його обличчя. — І дякую за чудовий вечір.
— І тобі дякую. — Від щирого серця сказала я.
— Я тобі завтра подзвоню, у мене є плани і ти до них залучена.
— Зрозуміло. А спитати мене чи я згодна не обов’язково так?
— Але ти ж мені не відмовиш правда?
— Я не знаю. Як я можу вирішити згодна я чи ні, якщо я не знаю що ми будемо робити.
— Тобі сподобається, обіцяю. — Піднімаючи грайливо одну брову, він посміхнувся.
— Яка самовпевненість.
— Так я самовпевнений. А це погано?
— Ні, навпаки.
— Я хочу тобі показати одне місце. Прогуляєшся зі мною.
— Добре. — Ось так зразу і погодилась. Від його посмішки не можна відвести погляду і цим я підкуповуюсь в одну мить.
Відчинивши по хазяйські двері, він глянув на мене:
— Але я не обіцяю, що не буду до тебе приставати. — І цмокнувши мене у щічку він спустився з ганку. — Бувай.
— Бувай. — Оторопівши пробубоніла я.
Зачинивши двері, я посміхнулась.
Прибігши задоволено у вітальню, я всілась біля батьків і з усіма подробицями розповіла своїм ліпшим друзям про сьогоднішній вечір. Цією розповіддю я підняла настрій татові і мамі, ну і звичайно собі.
Я вляглась у ліжко. Зарившись у подушку на якій лежав мій Вільям, я втягнула носом, насолоджуючись запахом його парфумів і його самого. Прижавши подушку до обличчя, я тішилась думкою, що на моєму ліжку лежав хлопець. Шкода що не у ліжку. Подумавши про це, я посміхнулась від своїх непристойних думок. Вільям попереджає, що він буде приставати до мене, він навіть не уявляє, які у мене думки про нього. Хоча думки, це не реальність. Але мріяти проте, що Вільям у моєму ліжку, обнімає мене і не тільки, ніхто не забороняв. Ось на такій солодкій ноті я потихеньку провалювалась у сон.
