Пожежник - Джо Хілл

Гарпер патрулювала гуртожиток, розпитуючи всіх. Приємно було зайняти себе чужими клопотами. Усе ж краще за думки про згасле світло, коли вона лежатиме на ліжку, відчайдушно бажаючи заснути, але не в стані позбавитися страшних видінь того, що може тоді статися.

Вона вирішила, що якщо хтось і знає, кому заманулося привласнити собі лак для нігтів (відтінок називався «Запальний», хоча сестри явно не помічали в цьому іронії), то це Еллі. Вони разом з іншою дівчиною грали в «раммі»[48] на купці валіз. Гарпер підійшла до них і стала за другою дівчиною, Джеймі Клоуз, очікуючи, поки її помітять.

— Добре, що не я сплю поряд з нею, — промовила Джеймі.

Джеймі була однією зі старших Пильнувальників. Їй було майже двадцять років. Вона мала близько посаджені очі та кирпатий ніс, які у поєднанні утворювали недоладну свинячу міну.

— З нею — це з ким? — неуважно запитала Еллі, дивлячись у карти.

— Ну, знаєш: Сестра Сонечко, — провадила Джеймі. — Минулої ночі вона прокинулася, кашляючи димом. Ти її чула? Я така думаю: та гори вже, тут люди спати намагаються. Така думаю...

Еллі з силою наступила Джеймі на ногу. Якесь дівча могло подумати, що то випадковість — дуже мале, дуже наївне дівча. Джеймі ж насупилась і змовкла.

За якусь мить погляд Еллі ковзнув угору, і вона, здавалося, щойно побачила Гарпер.

— Гей! Як справи, сестро Вілловз?

— Близнята Нейборс загубили пляшечку лаку для нігтів. Просто розпитую, чи її часом ніхто не бачив.

Джеймі Клоуз нерухомо сиділа на перевернутому відрі. Її футболка була задертою, оголюючи наколку внизу спини: татуювання прапору Конфедерації, а під ним напис — «БУНТ». Їй не ставало духу озирнутися на Гарпер.

— Вибачте, мем. Я зі своїми нігтями нічьо не роблю, хіба гризу.

Еллі наче хотіла щось сказати — в очах у неї читалися смуток і хвилювання, — але лише на мить розтулила рота й похитала головою.

Гарпер через силу всміхнулася і подякувала їм, а тоді пішла. Її драконяча луска неприємно пашіла жаром. В уяві постала картина, як хтось роздмухує присок.

11

Їй снилося, що вона вбрана в сукню з ос, і прокинулася, коли ті почали її жалити.

У підвалі, ледь освітлюваному тьмяним ранковим сонцем, стояла задуха. Вона нерухомо лежала, ще й досі відчуваючи осині укуси: на ключиці, на внутрішньому боці стегна, між пальцями ніг.

Гарпер притисла підборіддя до грудей, поглянувши вниз, і побачила червону цятку, що пашіла крізь її футболку зліва над грудьми, наче хтось притискав кінчик цигарки до бавовни... зсередини. Цівка білого диму ниткою звивалася над опіком, що дедалі більшав. Охоплена жахливою втомою, Гарпер споглядала, як отвір ширшає, його краї розходяться яскравим помаранчевим мереживом. Врешті, вона розтерла діру пальцем, змітаючи іскри з грудей.

Тіло буквально гуділо від дюжини таких-от осиних опіків. Вона відкинула ковдру, щоб подивитися, чи ніде більше не жевріє одяг, і до стелі здійнявся стовп чорного диму. Їй згадалося захоплення димовими сигналами в дитинстві. Як би переклали це повідомлення? Певно: «Поможіть, я згоряю живцем».

«Досить», — подумалося їй.

Дуже обережно вона сіла в ліжку. Залізні пружини поскрипували. Їй зовсім не хотілося когось розбудити, завдати клопоту. Спершу, якусь мить, вона ще чітко не розуміла, що збирається робити. Вирішила тільки, що ні з ким про це не бажає говорити. Це вже свідчило про якесь рішення, хоча воно й залишалося для неї поки що нерозгаданим.

На сусідньому ліжку спала на боці Рене, глибоко поринувши у власні сни та всміхаючись якомусь уявному дійству. Гарпер так і тягнуло схилитися над нею й поцілувати наостанок у чоло, отримати останню мить фізичного контакту. «Останню мить?» — Гарпер зрозуміла, що не може довго дивитися на Рене. «Досить» було свого роду зрадою їхньої дружби. «Досить» завдасть Рене болю, залишить її... якою? «Покривдженою» — спало їй на думку. «Покривдженою» й «досить» ступали разом, наче молода з молодим.

Гарпер міркувала над тим, щоб спакувати «Портативну маму» та свій одяг у саквояж, та до пункту призначення «досить» багаж їй не був потрібен. «Досить» було відлунням десь глибоко всередині неї, лункою порожнечею; вона була наче дзвіниця, в якій урочисто вдарив дзвін. Ніколи не питай, по кому подзвін[49].

Гарпер підвелася і рушила холодним запиленим бетоном. Вона зупинилася біля підніжжя сходів й озирнулася на лабіринт розкладачок — лабіринт сплячих жінок. Тієї миті вона любила їх усіх, навіть нестерпну Джеймі Клоуз із її потворним ротом та кирпатим носом. Гарпер завжди хотілося мати таку сувору подругу, як Джеймі. Когось грубого й бундючного, хто міг присадити сучку, якщо та надто ляпала язиком. Вона любила Рене, дівчат Нейборс, маленьку Емілі Вотерман та Еллі з Ніком. Найдужче Ніка, з його зеленими, кольору пляшки очима та гнучкими руками, які вимальовували в повітрі слова, наче він хлопчик-чаклун, котрий викреслює заклинання.

Вона піднялася на три сходинки до дверей, клацнувши, послабила засув і вислизнула назовні. Від кволого сонячного світла закліпала. Гарпер давно вже його не бачила, тож очі в неї заболіли.

Високий блідий небосхил був схожим на блякле циркове шатро. Вона піднялася на кілька сходинок вище, залишаючи по собі тоненькі ниточки диму. Луска пропалювала дірки в її спортивках, у її футболці «Рент»[50]. Вона дивилися «Рент» разом з Джейкобом, і він тримав її за руку, коли вона ридала під кінець. Гарпер здивувало раптове бажання опинитися поряд з Джейкобом, щоб його гнучкі й дужі руки огорнули її за талію. Те, що під час останньої їхньої зустрічі він вимахував револьвером у неї перед носом, здавалося, втратило будь-яке значення.

Їй на думку спало, що Джейкоб, можливо, мав рацію. Набагато легше було вчинити так, як хотів він. Йому було відомо, як це жахливо — згоріти живцем. Він лише хотів позбавити її цих мук. А вона за це пошматувала йому обличчя уламком скла й зіпсувала їхню особливу пляшку вина.

Гарпер переконувала себе, що чіпляється за дійсність через дитя, але насправді ж дитя нічого в цьому питанні не вирішувало. Вона й далі трималася берега лише тому, що не готова була розпрощатися з життям та усім хорошим, що його наповнювало. Вона егоїстично бажала ще. Хотіла ще раз обійняти батька, відчути запах його одеколону «Ейт-енд-Боб», який завжди навіював думки про мотузку, просяклу морською водою. Хотіла сидіти десь біля басейну, щоби сонце виблискувало на її здебільшого оголеному тілі, і провалюватись у напівсон, поки мати щебетатиме про всі ті кумедні речі, які Стівен Кольбер напередодні увечері казав по телевізору. Їй хотілось перечитати улюблені книжки й