Українська література » » «Аристократ» із Вапнярки - Олег Федорович Чорногуз

«Аристократ» із Вапнярки - Олег Федорович Чорногуз

---
Читаємо онлайн «Аристократ» із Вапнярки - Олег Федорович Чорногуз
вперше побачив Чигиренко-Рєпнінський, то негайно схопив мольберт, пензель і зафіксував на полотні один-єдиний ніс з двома цяточками по боках, що мали означати очі.

— Рідкісної величини ніс, — не без заздрощів казав Чигиренко-Рєпнінський, не спускаючи з неї очей.

Ніс у неї й справді був рідкісний. Він починався десь аж під зачіскою і проходив через усе лице, як Панамський перешийок через Тихий океан, і опускався біля підніжжя верхньої губи, яка час від часу покривалась ледь помітною рослинністю.

Чоловіків Королева Марго ненавиділа (окрім, звичайно, Стратона Стратоновича) і поділяла їх на три категорії: непорядних, підлих і підступних.

— Усі вони як не п'яниці, то полюбовники. Краще вже дружити з собакою, ніж з будь-яким чоловіком. Мужчини підступні й зрадливі, — постійно казала вона Зосі Чудловській.

Маргарита Ізотівна була переконана, що в усіх без винятку чоловіків, навіть в автора цього роману, є коханки. А в кожному місті, куди тільки їздили соціологи «Фіндіпошу», були ще й додаткові жінки, квартири яких уже давно перетворилися на маленькі, тепленькі, як вона називала, «сімейні філіали зігрівання чужих жінок».

Вік Дульченко було так само важко визначити, як без знання археології вік древніх монет, хоча Маргарита Ізотівна постійно говорила про свою молодість.

— Повірте мені, — казала вона, — і я колись була молода…

Але в це ніхто не вірив. Принаймні у «Фіндіпоші».

Характерною рисою Дульченко була її хода. Вона не ходила, а швидше хиталась, як качка чи майстер спортивної ходьби, і тому здавалося, що в ній десь знаходиться двигун, котрий не заводиться лише тому, що сіли акумулятори. Рот у неї закривався хіба що вночі, і Ховрашкевич у перші дні знайомства дивився на неї такими очима, ніби нарешті вивів шепеон. Вона його буквально приголомшила, бо Михайло Танасович навіть не припускав думки, що десь є людина, котра може переговорити його. І на тобі: Дульченко. Про що вона тільки не розповідала! Про все одразу й одразу ні про що. Якщо Ховрашкевич, старий і досвідчений «теоретик жіноцтвознавства» (так називав його Сідалковський), оповідав найбільше про жінок, то Дульченко навпаки: про жінок не казала нічого або тільки хороше.

Маргарита Ізотівна мала своє хобі. Вона радила усім співробітникам, коли і як випікати торти, варити супи, борщі, готувати коктейлі і загортати оселедець у «кожух». Оселедець «у кожусі» — це був її «троянський кінь». Вона про нього так смачно розповідала, що Стратон Стратонович якось не витримав і видав по «Фіндіпошу» наказ, в якому суворо заборонив розказувати про оселедці з такими смаковими інтонаціями. Складалося враження, що з кулінарії Маргарита Ізотівна могла захистити дисертацію на будь-яку тему, могла стати одним із провідних науковців Інституту гігієни і харчування, але просто не хотіла. Та й у Кобилятині-Турбінному такого інституту не існувало, а в інше місто, навіть столичне, вона їхати не хотіла.

Поради й рецепти, що їх приносила на службу Маргарита Ізотівна, мали й справді цікавий і оригінальний характер. Одне тільки залишалося таємницею: вона їх звідкілясь виписувала чи придумувала, як казав Бубон, «зі своєї голови»? Різні рецепти типу «Як найшвидше сервірувати стіл», «Що подавати гостям на десерт» тощо можна знайти у неї всюди: на окремих клаптиках паперу в сумочці, на обкладинках книг, уривках газет, між сторінками брошур. Вона їх колекціонувала, наче марки, а тремтіла над ними, як нумізмат над грішми. Дульченко мала чи не єдину в світі картотеку, в якій детально описувалося понад дві сотні різних видів борщів. Але заглянути в ту картотеку не міг ніхто — Марго боялась плагіату.

Поруч Маргарити Ізотівни, вистромивши з-під стола довгі хлопчачі ноги, через які їй ще в першому класі пророкували блискучу кар'єру баскетболістки, сиділа кур'єр «Фіндіпошу» Тезя Чудловська, або, як казали у «Фіндіпоші», Зося. Вона мала певну схожість з швидкоростучим бамбуком, що розвивався хоч і в нормальних умовах, але між двох близько поставлених дощок.

Якщо Зося не біжить по цигарки для Стратона Стратоновича (це чи не єдине її заняття у «Фіндіпоші»), то читає і при цьому так млосно зітхає, що з календаря з перекладними листочками сторінки відриваються самі і, як осінні листочки, опускаються на підлогу, біля кошика для паперів. Зося визнавала тільки чотири книжки, що створило людство: «Трістана та Ізольду», «Ромео і Джульетту», «Анжеліку і короля» та «Даму з собачкою». Вона їх читала щодня й щоночі, а після цього їй снилися кольорові сни за цими творами, неначе кінофільми, сценарії до яких писала сама Зося.

Тезя Чудловська, як і всі фіндіпошівці, мала ще й резервне прізвисько — Дипкур'єр «Фіндіпошу». Називали її любовно, без насмішки, бо до Зосі тут усі ставилися добре і поважали її за скромність та сором'язливість. Вона належала до тих безневинних створінь, котрі вбирали в себе все без винятку, неначе морська губка.

Зося була лагідна й добра. Така добра, що її образити боявся навіть Нещадим. Зося ніколи не мала своїх думок, а брала напрокат чужі, але користувалася ними рідко і майже не зловживала.

Під серцем Зося виношувала рожеву мрію. Мріяла вона про таке ж високе, як сама, і таке ж чисте, як вимиті слізьми її очі, кохання. Їй, наприклад, дуже хотілося, щоб її коли-небудь викрав якийсь негідник і завіз у древній замок холодного середньовіччя, а благородний лицар, закутий в панцир і хоч трохи схожий на Сідалковського, убив того паршивця й визволив Зосю. А потім посадив на коня (автомобілі Зося ненавиділа, бо Маргарита Ізотівна розповідала їй страшні оповідки про те, як у тих автомобілях їздять чоловіки-негідники з однією лише метою: піддурити дівчину чи жінку), покритого червоною або — ще краще — блакитною, наче літнє небо, попоною, і відвіз у свій замок. Де міг бути в наш час такий замок — Зося не уявляла. Але в уяві вона бачила його чітко й виразно. Дорога від нього проходила крізь дрімучі ліси, в яких, безперечно, жили жахливі розбійники, а тоді шлях петляв зеленими луками, повз голубі річечки, дубові гаї. А по дорозі весь час з ними траплялися якісь пригоди, з яких переможцем неодмінно виходив Сідалковський.

Навпроти Зосі з першого дня, як тільки вона з'явилася у приймальні, з ранку до вечора просиджував Даромир Чигиренко-Рєпнінський. Він сидів у приймальні доти, поки його не проганяв звідти Стратон Стратонович. Даромир на Чудловську дивився набагато пристрасніше, ніж на ніс Дульченко, бо покохав її тим коханням, що називається «з першого погляду і назавжди», але вона в нього не вірила і не відповідала взаємністю. Очевидно, тому, що Маргарита Ізотівна запевнила її: він у

Відгуки про книгу «Аристократ» із Вапнярки - Олег Федорович Чорногуз (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: