Бунт моїх колишніх - Ірина Сергіївна Потаніна
— Я телефоную тобі вже цілу вічність! — таки зустріла мене грізною тирадою подруга. — Невже так складно бути на зв'язку, коли це важливо!
— Сталося щось нове?
— А старого тобі не досить? Просто я не хочу, щоб на телефоні була Тетяна. Вона може не зорієнтуватися у випадку чого. Катю, я ж просила тебе: недовго… Невже якісь справи тобі важливіші за мого чоловіка?!
Як я і припускала, поза залежністю від наявної в мене поважної причини Вікторії знадобилося кілька хвилин покричати, щоб почати розумно сприймати мою розповідь.
— Чому ти впевнена, що це саме твій Хтось?
— Не вірю в таку кількість збігів, — від згадки про рідний кухонний стіл із неприбраною чашкою я знову відчула напад містичного жаху та заходилася виговорюватись. — Тому що, кажу ж тобі, ця людина була в квартирі відразу після першої моєї розмови з Шуриком. Потім він зірвав мені переговори з Равликом, далі викрав теку… Швидше за все, він же викрав і Шурика.
— Чому ти гадаєш, що все це зробила одна людина? — Вікторії миттєво передався мій настрій, і її теж почало трішки лихоманити.
— Я оптимістка. Не бажаю навіть припускати, що насправді це зграя бандитів. Крім того, і в розмові з Равликом, і в пивниці, з якої зник Шурик, діяла одна людина. Прикмети, викладені очевидцями, збігаються.
— Так, але Олександр пішов зовсім з іншою людиною.
— Точно! Виходить, у Когось є, принаймні, один спільник, — мене це відкриття анітрохи не порадувало. — Віко, я додому не піду! Спершу цей лиходій вирішив просто попередити мене, далі налякати, демонструючи, як легко вміє проникати в чужі помешкання. Що ж далі буде?
— Зрозуміла! — закричала раптом Вікторія.
— Знайшла чим пишатися, — пирхнула я, — це кожному зрозуміло. Наступним його кроком після того, як він усвідомить, що я продовжую розслідування, буде щось більш радикальне. Він спробує мене вбити! Він очевидячки професіонал, отже, зуміє домогтися задуманого.
Страх поступився місцем смиренню і нестерпним жалощам до себе. Єдине втішало: Жорик ніколи не пробачить собі від'їзду у відрядження. Знатиме, як мене кидати саму!
— Та ні, — Вікторія аж сяяла. Мабуть, і в часи, коли Шурик ще не зникав, вона виглядала не такою щасливою, — я зрозуміла, з якого боку до всього цього підступатися. Цей твій Хтось, котрий попереджає тебе записками та чашками з кавою… Він повинен дуже добре тебе знати. Розумієш?
— Не обов’язково. Він просто стежить за мною, — про всяк випадок я роззирнулася навсібіч. — Звідси і вся інформація про мої зустрічі. А з викраденням Шурика, гадаю, вийшло так. Напарник повів Шурика…
— Чий напарник? Як повів? Адже барменша казала, що Шурик сам пішов зі своїм співрозмовником! Та ще й обіймаючись…
— Часто ти бачила, щоб Шурик обіймався з кимось на вулиці? Це обіймання вочевидь означало, що його примушували кудись іти. Може, пістолет до ребер приставили абощо…
— Не кажи мені такого, — Віка швидко замахала обома руками та затрусила головою, — не бажаю такого чути!
— Отож, — про всяк випадок я говорила пошепки. Чомусь мені здавалося, що таємничий Хтось може проникнути й сюди, — Хтось чекав Напарника і Шурика десь поблизу. Напевне, він бачив, як Шурик наближався до місця зустрічі. Бачив у нього в руках ту саму теку, що піддалася нападу Когось ще в мене вдома. А потім, коли Напарник привів Шурика, Хтось раптом побачив, що теки нема. Забули в кафе. Як на зло, само цієї миті з’явилась я та почала активно розпитувати всіх навколо. Хтось вирішив востаннє попередити мене. Залишив записку й забрав теку. А я, дурна, не послухалася… Точніше, я саме послухалась і дорученими мені Шуриком розслідуваннями більше не займаюся. Але Хтось не знає, що Вадька — мій перший чоловік. Для Когось Вадим — клієнт Кішки. Він вирішив, що попереджень я не слухаюся, і тепер просто прибиратиме. Або для початку налякає до смерті. Він приходить до мене в дім і чекає.
— Звідкіля він знав, що ти з'явишся вдома?
— Рано чи пізно я ж повинна була прийти туди… Він би зачекав. Адже навіть каву собі зварив…
— Катю! — Вікторія все-таки наполягала на своїй думці. — Та звідки стороння людина могла знати, що ти так перелякаєшся через непомиту чашку?! Ось я, наприклад, не пам'ятаю, залишала я сьогодні посуд після сніданку на столі, чи ні. Лише близькі люди знають, що за чашкою на столі ти неодмінно визначиш, що в квартирі був сторонній.
— Але ж і справді, — мені раптово відлягло від серця. Якщо цей Хтось — просто знайомий, то справа набувала зовсім іншого вигляду. Знайомих я не боялася. — Віко, але хто б це міг бути?
— Згадуй, — промовила Вікторія голосом Кашпіровського, — зосередься, задумайся. Зрозумій, якщо ти розсекретиш цього Когось, через нього відразу вийдемо на Шурика. Уся справа тільки в пам’яті. Хто з ваших із Шуриком спільних знайомих часто бував у Жорика в гостях і знав про твою манечку мити посуд негайно після використання? Хто викрав мого чоловіка? — Вікторія зосереджено замовкла, начебто телепатично допомагаючи мені згадувати. — Не я. Жодного разу не була у вас у гостях.
— І не я, — на жаль, зараз це було єдине, що я могла стверджувати напевно.
Легко сказати, згадуй… Справа в тім, що Вікторія була мало не єдиною з наших із Шуриком спільних знайомих, хто так і не зволив зайти до мене в гості після переїзду. Інші заходили частенько. Було їх… сила-силенна. М-да, схоже, Георгій, котрий бурчить через постійний надмір у нас гостей, має рацію. Не
