Диво - квіти - Олександр Гребьонкін

Ватек обережно взяв Гревса за лікоть.

- Нічого, пане учителю, ось скоро на нашому острові д'Авелес свято. Салюти робитиме цей Ферроль. Подивлюсь я, що за птах!

Гревс глянув у шалено блискучі очі Ватека, на викривлений в усмішці рот. Потім зітхнув, насупившись, і примирливо сказав:

- Але зброяр він чудовий. І піротехнік...

- Так, цього в нього не відібрати! Але звідки вся ця майстерність, я себе питаю? Звідки? Чи не від самого сатани?

Гревс скривився:

- Та гаразд, буде вам тут релігійні забобони розводити. У наш - то освічений вік, пане Ватек!

Ватек засміявся, демонструючи гнилі зуби:

- О, пане учителю, простодушна ви людина, не все знаєте. Я ж знаю одне – оселилися вони тут – і риба почала погано ловитися.

- Та що ви верзете! - вигукнув Гревс, підводячись, беручи указку. – Пробачте, зараз урок!

Ідучи, Ватек бочком підійшов до вчителя і засунув йому в кишеню щільний газетний пакетик.

- Ви вже подивіться за моїм.

Гревс похмуро кивнув.

***

Цього задушливого вечора дерева і кущі нерухомо застигли в мерехтливому місячному світлі. Не тремтів жоден лист. Під наметом густого зоряного неба світ засинав.

Юнона ледь не зачепила Міранду плечем, коли та проходила алеєю, щось сунула їй у руку, і служниця, як ні в чому не бувало, пішла далі. Лише в будинку Флетчера, під сходами, вона розглянула маленький мішечок з порошком з розтертих корінців.

Пізніше, увійшовши до спальні господаря, Міранда запалила лампу і, застеляючи білу постіль, швидко озирнулася і щось поклала під подушку. Вона встигла збити її, як була схоплена міцними руками.

 Жінка здригнулася, обернулася. Перед нею стояв Скабер - суворий, безжальний.

- Ти що тут робиш? – схаменулась Міранда.

- Давай сюди! Те, що ти ховаєш під подушкою нашого пана.

- Там нічого нема!

Скабер відштовхнув Міранду і почав мацати рукою під подушкою.

І тут же знайомий мішечок завагався перед очима Міранди, як вирок!

- Ти, що з глузду з'їхав! Цей мішечок я завжди кладу йому під подушку, щоб він краще засинав! - вигукнула служниця.

- Не бреши! Вчора та попередні три дні його не було. Я вже тут чотири вечори чатую! А ось і спіймав пташку. Зараз ми побачимо, що тут. А, то це отруйний корінь карандини. Його випари шкідливі для організму! Ти хотіла отруїти нашого господаря?

– Ні. Тільки зробити так, щоб він забув минуле... - промовила Міранда, піднявши долоні догори.

- Знову брехня! Не дури мені голову! Цей корінь отруйний. Він для смерті!

- Стривай. Це не я! Це все Юнона! Не кажи Флетчеру! - заголосила Міранда, поблискуючи білками очей.

- Ні! Давно я спостерігаю за твоєю підступністю. Все буде повідомлено.

- Ні! Отримуй!

Срібною рибкою блиснув стилет, який Міранда носила у фартуху. Скабер зігнувся, скрикнув від болю, а Міранда, вихопивши мішечок, стрибнула у вікно.

Флетчер, що вбіг у кімнату з рушницею, застав лише тяжко пораненого Скабера, та сірий порошок, розсипаний на підвіконні.

Він одразу наказав усе прибрати. Негайно надіслали за лікарем.

Вранці у кущах знайшли й мішечок. Міранда зникла.