Троє в одному човні (як не рахувати собаки) [збірка] - Джером Клапка Джером

Ця пригода не відбила в мене потягу до води, скорше навпаки, і потім я чимало плавав на плотах у ставках за містом. Таке плавання куди цікавіше й багатше гострими відчуттями, ніж може здатися, надто коли ви випливете на середину, а на березі раптом з'явиться з великим дрючком у руці власник матеріалів, з яких ви спорудили пліт.

Побачивши його, ви раптом відчуваєте, що вам чомусь не хочеться товариства, не хочеться ні з ким розмовляти, і, якби можна було зробити це, не здавшись нечемним, ви воліли б уникнути зустрічі з ним. Тому ви зразу спрямовуєте пліт до протилежного берега, щоб тихенько й хутенько піти собі додому, вдаючи, ніби ви його не помітили. А він, навпаки, жадає взяти вас за руку й поговорити з вами.

Виявляється, що він знає вашого батька й близько знайомий з вами самими, але й це чомусь не приваблює вас до нього. Він каже, що навчить вас, як брати його дошки й робити з них пліт, але з огляду на те, що ви вже й самі це добре вмієте, його пропозиція, хоч, безперечно, дуже щира й ласкава, здається вам зайвою, і ви не хочете завдавати йому клопоту, прийнявши її.

Однак ваша стриманість нітрохи не остуджує його палкого бажання зустрітися з вами, і те завзяття, з яким він бігає сюди й туди по березі, щоб у потрібну хвилину опинитись там, де ви сходитимете з плота, й привітати вас, справді вельми для вас почесне.

Якщо він огрядний і задишкуватий, ви легко можете ухилитись від виявів його люб’язності; але, як він молодий і довгоногий, зустріч неминуча. Розмова, правда, виходить зовсім коротенька, і говорить переважно він. Ваша участь у ній обмежується майже виключно односкладовими вигуками, і при першій нагоді ви вириваєтесь із його рук і покидаєте його, навіть не попрощавшись.

На плотах я поплавав місяців зо три, а набувши достатнього досвіду в цій галузі мистецтва, вирішив навчитись веслувати по-справжньому й записався в один з веслярських клубів на річці Лі.

Плавання човном по цій річці, особливо в суботу по обіді, дуже швидко розвиває неабияку вправність у кермуванні човном, а також спритність, потрібну для того, щоб ухилятися від барж або від човнів, якими кермують хулігани. Крім того, там ви маєте досить нагод навчитися моторно і з невимушеною грацією падати на дно човна, щоб вас не збило в воду чиєюсь буксирною линвою.

Але стильного веслування ви там не навчитеся. Стиль я виробив, тільки потрапивши на Темзу. Тепер моїм стилем веслування всі захоплюються. Кажуть, що він дуже оригінальний.

Джордж не бував на воді й навіть біля води до шістнадцяти років. А тоді він і ще восьмеро громадян приблизно такого ж віку якось у суботу подалися до К’ю з думкою найняти там човен і прогулятись ним до Річмонда й назад; один із них, патлатий юнак на прізвище Джоскінс, запевнив їх, що це чудова розвага: він раз чи двічі плавав у човні по Серпентайну[18].

Коли вони прийшли на причал, був саме відплив, сильна течія, та ще й різкий вітер, але їх це зовсім не стурбувало, і вони заходились вибирати човен.

На причалі, піднята з води, лежала спортивна вісімка; ось її вони й уподобали і попросили: «Нам оцей, будь ласка». Сторожа саме не було, і на причалі порядкував його син-підліток. Він спробував остудити їхнє захоплення вісімкою й показав на вибір два-три дуже вигідних човни для сімейних прогулянок, але ті човни зовсім не підходили юнакам: вони думали, що у вісімці матимуть найшикарніший вигляд.

Отже, хлопець спустив її на воду, а вони поскидали пальта й наготувались сідати. Хлопець порадив, щоб Джордж, який уже й тоді був у кожній компанії найважчим, сів четвертим номером. Джордж відповів, що залюбки буде четвертим номером, і миттю, зійшовши в човен, сів на місце носового, та ще й спиною до корми. Кінець кінцем його посадовили як слід, а потім і всі його товариші зайняли свої місця.

Одного хлопця з дуже слабкими нервами посадили стерновим, і Джоскінс у загальних рисах пояснив йому, як стернувати. Сам Джоскінс сів загрібним. Він запевнив приятелів, що гребти — дуже просте діло; нехай тільки всі роблять, як він.

Вони сказали, що вже готові, й сторожів син гаком відіпхнув їх від причалу.

Що було з ними далі, Джордж не може розповісти докладно. В нього лишились тільки переплутані згадки, як зразу, щойно вони відпливли, його сильно вдарило в поперек держаком весла п’ятого номера, а з-під, нього самого наче якимись чарами вислизнула лавка, і він гепнувся на дно човна. І ще він зацікавлено помітив, що номер другий лежить на спині, задерши вгору ноги; видно, його вхопили корчі.

Вони пропливли під мостом К’ю бортом уперед, зі швидкістю вісім миль на годину, і з усіх веслував тільки Джоскінс. Джордж, коли знов зіп'явся на свою лавку, спробував йому допомагати, та ледве-но занурив весло у воду, як воно, на превеликий його подив, зникло під човном, трохи не затягши туди і його.

А стерновий кинув обидві шворки від стерна за борт й залився слізьми.

Як вони вибрались на берег, Джордж не пам'ятає, але це забрало в них рівно сорок хвилин. На мості К'ю стовпилась ціла юрма, що з великою цікавістю стежила за ними, і кожне гукало їм інакші поради. Тричі вони спромоглись вигребтися з-під мосту, і тричі їх знов затягувало туди. І щоразу, коли стерновий, звівши очі вгору, бачив над собою міст, він наново заходився плачем.

Того дня, сказав нам Джордж, він не думав, що йому ще колись захочеться сісти в човен.

Гарріс — той більше звик веслувати на морі, ніж на річці, і каже, що як фізична вправа морське веслування йому більш до вподоби. Я про себе не можу цього сказати. Торік улітку, в Істберні, я якось найняв був маленький човник. Колись давно мені доводилось чимало веслувати на морі, і я думав, що все буде гаразд, але виявилося, що я вже зовсім розучився. Одно весло у мене заривалось глибоко в воду, а друге шалено вимахувало в повітрі. Щоб гребнути обома одночасно, я мусив стати на ноги. А на березі повно було шикарної, аристократичної публіки, і ось мені довелося пливти перед очима в неї отаким кумедним способом. Я проплив тільки півдороги, а тоді зійшов на берег і скористався з послуг одного старого