Мерщій тікай і довго не вертайся - Фред Варгас

— Що ви збираєтеся робити?

— Повторювати і повторювати, що тих чоловіків убито. А що там у вас кажуть?

— Лізбет і не таке бачила, тому вона зберігає ясний розум. Ле Ґерну трохи начхати на це все, він лише намагається захистити свій заробіток. Така буря його не збентежить. Бертен видається знервованим, Дамас нічого не розуміє, а Марі-Бель на межі нервового зриву. Решта заводить стару пісню: від нас усе ховають, нам нічого не кажуть і взагалі часи непевні. «Коли зима — спекотна, хоча б мала холодною бути; літо студене замість спекотного, а осінь і весна так само».

— Багато вам зерна перебрати доведеться, раднику.

— Вам також, комісаре.

— От тільки я вже не бачу, де зерно, а де — полова.

— Що ви збираєтеся з цим усім робити?

— Я збираюся піти спати, Декамбре.

22

З восьмої ранку в п'ятницю у відділ убивств комісара Адамберґа надіслали підкріплення з дванадцяти осіб і терміново встановили п'ятнадцять додаткових телефонів, щоб відповідати на дзвінки, які перевантажені окружні комісаріати переадресовували на кримінальний розшук. Кілька тисяч парижан хотіли знати, чи правду сказала поліція щодо причин смерті, чи потрібно вживати якихось заходів і якими будуть подальші вказівки. Префектура наказала комісаріатам відстежувати усі дзвінки і звертати увагу на панікерів, які першими заварили кашу.

Ранкові газети зовсім не збиралися втихомирювати занепокоєння, а воно все зростало. Адамберґ розклав на столі головні видання і швидко проглянув їх. У газетах викладалися основні тези вчорашнього випуску теленовин з коментарями і фотографіями перевернутих четвірок на першій сторінці. Хтось згущав барви, а інші, обачніші, намагалися працювати розсудливо. Однак усі газети вирішили за потрібне подати in extenso[26] промову комісара Брезійона. І всі надрукували тексти двох останніх «химер».

Адамберґ перечитав їх, намагаючись уявити себе людиною, яка вперше сприймає це повідомлення, та ще й у такому контексті — з трьома свіжозчорнілими трупами.

Цей бич завжди готовий до наказів Божих, і насилає Він його, коли забажає.

Ураз пройшла чутка, яка швидко підтвердилася, що чума вибухнула в місті одразу на двох вулицях. Казали, що двох (...) знайшли з усіма ознаками лиха.

Є в цих рядках щось таке, що може схвилювати найзабобонніших — а таких приблизно вісімнадцять відсотків населення. Вісімнадцять відсотків сумнівалися, чи настане 2000 рік. Адамберґ здивувався, якого ж масштабу набула ця справа завдяки пресі, здивувався швидкості, з якою поширювалася пожежа, якої він боявся, відколи було оголошено про першу смерть. Чума, це старомодне запилюжене лихо, поглинуте історією, відроджувалася під перами журналістів з непристойною живучістю.

Адамберґ кинув погляд на годинник і готувався до прес-конференції, що, за наказом керівництва, мала відбутися о дев'ятій годині. Адамберґ не любив ні наказів, ні прес-конференцій, але розумів, що ситуація того вимагала. Йому наказали заспокоїти уми, показати фотографії ший задушених, розвінчати плітки. Судмедексперт прийшов йому на допомогу. Адамберґ гадав, що принаймні до нового вбивства або до нової особливо страшної «химери» ситуація під контролем. Він чув, як гурт журналістів за дверима збільшується, а гамір наростає.

Тієї самої миті Жос, закінчивши морський прогноз погоди перед суттєво щільнішим натовпом, перейшов до «химери» дня, яка зранку прийшла поштою. Щодо цього комісар висловився чітко: потрібно продовжувати зачитувати, щоб не порвати єдиний зв'язок з сіячем. У напруженій тиші Жос перейшов до двадцятого оголошення:

— Малий трактат про чуму. Містить опис, симптоми і наслідки оної, а також засоби і ліки, як профілактичні, так і цілющі, три крапки. Той зрозуміє, що заражений вищезгаданою чумою, хто набряки побачить у паху, так звані бубони, хто жар відчує і запаморочення, головні болісті та різноманітні божевілля, і хто побачить, як на тілі з'являються плями, звані ще папулами, і набувають вони синюватого, сірого й чорного кольору та постійно зростають. А той, хто хоче захистити себе від моровиці, має намалювати на дверях талісман у вигляді хреста з чотирма кінцями, який точно відверне лихо від дому.

Тієї миті, коли Жос нарешті завершив цей довгий опис, Декамбре миттєво зняв слухавку, щоб без затримки повідомити інформацію Адамберґу.

— Ми потрапили в серйозну халепу, — сказав нарешті Декамбре. — Цей тип уже завершив з приготуваннями. Він описує лихо так, ніби чума насправді увійшла в місто. Гадаю, цей текст належить до початку сімнадцятого століття.

— Перечитайте мені, будь ласка, кінцівку, — попросив Адамберґ. — Повільно.

— У вас там хтось є? Я чую гамір.

— Близько шести десятків журналістів, що аж нетямляться. А у вас?

— Гурт слухачів значно щільніший, ніж зазвичай. Фактично — маленький натовп. І з'явилося багато нових облич.

— Запишіть, будь ласка, «старі». Спробуйте укласти список тих, хто постійно приходить, максимально точно, якщо це можливо.

— Вони змінюються залежно від часу сеансу.

— Зробіть усе можливе. Попросіть тих, хто постійно на майдані, допомогти вам. Бармен, спортсмен, його сестра, співачка, Глашатай — усіх, хто щось може знати.

— Гадаєте, він тут?

— Так. Саме звідти він почав, а отже, там і лишається. У кожної людини є свій барліг, Декамбре. Перечитайте мені кінець.

— А той, хто хоче захистити себе від моровиці, має намалювати на дверях талісман у вигляді хреста з чотирма кінцями, який точно відверне лихо від дому.

— Заклик до населення самостійно малювати четвірки на дверях. Він хоче напустити туману.

— Саме так. Я сказав «сімнадцяте століття», але у мене вперше складається враження, що цей уривок вигаданий з певною метою. Є спроба прикинутися, але вона марна. Зрештою, щось не так зі стилем.

— Наприклад?

— «Хрест із чотирма кінцями». Мені ніколи не траплялося таке формулювання. Автор хоче виразно описати четвірку, хоче, щоб ніхто не помилився, але я гадаю, що він склеїв цей уривок з різних шматочків.

— Якщо цей уривок надіслано водночас і Ле Ґерну, і пресі, ми ризикуємо захлинутися, Декамбре.

— Хвилинку, Адамберґу. Я послухаю про кораблетрошу.

На дві хвилини запала тиша, а тоді Декамбре повернувся до телефону.

— Отже? — Запитав Адамберґ.

— Усі врятувалися, — сказав Декамбре. — А ви на що ставили?

— Усі врятувалися.

— Хоча б десь пощастило за