Затемнення - Стефані Маєр

— Це може бути Гай, — припустив Едвард, обличчя якого знову напружилося.

— Або Джейн, — сказала Аліса. — У них в обох є ресурси, щоб підіслати незнайомця…

Едвард скривився.

— І мотиви.

— Все одно не сходиться, — мовила Есме. — Якби цей хтось, ким би він не був, лаштувався дочекатися Беллу, Аліса би це побачила. Він… або вона… не мали наміру скривдити Беллу. І Чарлі, якщо на те пішло.

Я зіщулилася, почувши ім’я свого тата.

— Усе буде гаразд, Белло, — промовила Есме, погладжуючи моє волосся.

— Але навіщо тоді комусь це робити? — міркував Карлайл уголос.

— Перевірити, чи я досі людина? — висловила я припущення.

— Можливо, — сказав Карлайл.

Розалія зойкнула, достатньо голосно, щоб я почула. Вона продовжувала стояти нерухомо, демонстративно дивлячись у бік кухні. Едвард, навпаки, мав пригнічений вигляд.

Крізь двері, що вели на кухню, увірвався Еммет, слідом за ним — Джаспер.

— Невідомець давно зник, багато годин тому, — оголосив розчаровано Еммет. — Слід веде на схід, потім на південь і обривається на бічній дорозі. Там на нього чекала машина.

— От не пощастило, — пробурмотів Едвард. — Якби він пішов на захід… тоді у тих псів була б гарна нагода стати у пригоді.

Я поморщилася, й Есме погладила мене по плечу.

Джаспер подивився на Карлайла.

— Ми не впізнали запаху. Ось, — він витягнув щось зелене і пом’яте. Карлайл узяв це і підніс до обличчя. Я бачила, як воно переходило з рук у руки — то був зламаний листок папороті. — Може, ви впізнаєте.

— Ні, — сказав Карлайл. — Запах незнайомий. Я його ніколи не зустрічав.

— Може, ми шукаємо у хибному напрямку. Може, це просто збіг… — почала була Есме, але зупинилася, коли побачила, що всі скептично в неї втупилися. — Я маю на увазі не такий збіг, коли якомусь незнайомцю просто заманулося забратися в Беллин будинок. Я подумала, що комусь могло стати просто цікаво. Її оточують наші запахи. Може, він зацікавився, що нас туди привело?

— Чому тоді він просто не прийшов сюди? Якщо йому було просто цікаво? — запитав Еммет.

— Ти б, може, і прийшов, — сказала Есме, на обличчі якої раптом з’явилася ніжна усмішка. — Решта з нас не такі прямолінійні. Наша родина дуже велика — його або її це могло налякати. Але з Чарлі все гаразд. Скоріш за все, то був не ворог.

Просто цікаво. Як Джеймсу з Вікторією спочатку було цікаво? На згадку про Вікторію тілом пробігли дрижаки. Хоча в одному Каллени, здавалося, були твердо впевнені: то була не вона. Не цього разу. Вона дотримуватиметься вже перевіреної схеми. То був хтось інший, незнайомець.

Повільно я починала приходити до думки, що вампірів на цьому світі набагато більше, ніж мені спершу здалося. Скільки разів їх зустрічали прості смертні, які ні про що не здогадувалися? Скільки смертей, які насправді були даниною їхній спразі, помилково приписувалися нещасним випадкам та криміналу? Скільки ще прибуде в їхньому полку, коли я до нього долучуся?

Від такого туманного майбутнього по спині пробіг холодок.

Каллени сприйняли слова Есме неоднозначно. Я помітила, що Едвард зовсім не поділяв цього припущення, а Карлайл, навпаки, дуже до нього схилявся.

Аліса піджала губи.

— Я так не гадаю. Час було підібрано бездоганно… Цей гість був дуже обережний і нічого не торкався. Наче йому або їй було відомо, що я все побачу…

— У нього могли бути й інші причини, щоб нічого не торкатися, — зауважила Есме.

— Невже так важливо, хто це був? — запитала я. — Сам факт, що хтось мене шукав… чи цього не достатньо? Нам не слід чекати аж до випускного.

— Ні, Белло, — відказав швидко Едвард. — Все не так погано. Якщо тобі справді загрожуватиме небезпека, ми про це дізнаємося.

— Подумай про Чарлі, — нагадав мені Карлайл. — Подумай про те, як він страждатиме, коли ти зникнеш.

— Я думаю про Чарлі! Це за нього я хвилююся! А що якби моєму дорогому гостю закортіло підкріпитися минулої ночі? Поки я поруч із Чарлі, він також мішень. Якщо з ним що-небудь станеться, це буде через мене!

— Це не так, Белло, — сказала Есме, знову погладжуючи моє волосся. — І з Чарлі нічого не станеться. Нам просто треба більше пильнувати.

— Більше пильнувати? — я не йняла віри своїм вухам.

— Белло, усе буде гаразд, — пообіцяла Аліса, в той час як Едвард стиснув мою руку.

І я зрозуміла, дивлячись по черзі на їхні прегарні обличчя, що жодні мої слова не вплинуть на їхню думку.

Додому ми їхали мовчки. Я була геть розбита. Попри всі мої козирні аргументи, я досі була людиною.

— Ти ні на секунду не залишатимешся сама, — пообіцяв Едвард, зупинившись біля будинку Чарлі. — З тобою завжди хтось буде. Еммет, Аліса, Джаспер…

Я зітхнула.

— Це смішно. Їм буде так нудно, що вони самі мене прикінчать, аби просто не сидіти склавши руки.

Едвард скривився на мене, мов середа на п’ятницю.

— Браво, Белло.

Коли ми повернулися, Чарлі був у гарному гуморі. Він побачив напруження поміж нами і розтлумачив це на свій копил. Із самовдоволеною посмішкою на обличчі він спостерігав, як я ладнала йому вечерю. Едвард із дозволу на хвильку відлучився — мабуть, для того, щоб перевірити обстановку. Чарлі дочекався, поки він повернеться, а потім озвучив мої повідомлення.

— Знову дзвонив Джейкоб, — мовив він, щойно Едвард увійшов на кухню. Я навіть оком не моргнула, ставлячи перед ним тарілку.

— То й що?

Чарлі насупився.

— Не будь такою мстивою, Белло. У нього був нещасний голос.

— Джейкоб заплатив тобі за піар-кампанію, чи ти рекламуєш його з власної волі?

Чарлі побурчав щось незрозуміле в мій бік, а потім тарілка з їжею урвала його нарікання.

Хоча він цього не усвідомлював, його слова влучили точно в ціль.

Моє життя зараз нагадувало гру в кості — чи буде наступний кидок на мою користь? А якщо зі мною дійсно щось станеться? Занадто жахлива помста — залишати Джейкоба з відчуттям провини за сказане.

Але я не хотіла розмовляти з ним у присутності Чарлі, який би стежив, щоб я раптом не бовкнула зайвого. В цей момент я позаздрила стосункам Джейкоба і Біллі. Як, мабуть, легко жити з людиною, від якої не маєш секретів!

Значить, почекає до ранку. Цієї ночі я, скоріш за все, не помру, а з Джейкобом нічого не станеться, якщо він покартається ще дванадцять годин. Це навіть піде йому на користь.

Коли Едвард офіційно побажав мені доброї ночі, я виглянула, щоб подивитися, хто там під зливою охороняє мене і Чарлі. Я подумки пожаліла Алісу