Мій чоловік за контрактом - Кетрін Сі

— Туалет?

— Так, я хвилювався, що він буде спільним для всіх мешканців цього кемпінг містечка. 

— Бачу ти вже звик до комфортного життя у місті, — легенько вдарила його в плече. — Навчаючись у школі ми й не в таких умовах жили. 

— Твоя правда. 

Від згадки шкільних часів нам з Тайлером стало погано. Це були жахливі часи.

Я досі пам'ятаю як батько забирав в мами зарплату і йшов грати в покер, він програвав все до останнього центу, а потім під ранок повертався додому і був злий, звинувачував нас у своєму жахливому житті. Я лише декілька разів бачила як батько підіймав на маму руку, але це не означає, що він дійсно лише декілька разів бив її. Цей покидьок знав, як потрібно бити, щоб не було слідів, з легкістю міг підіймати на неї руку поки мене не було вдома. 

— Щось не так? — Тайлер обхопив моє обличчя своїми долонями. — Ти перестала посміхатися.

— Згадала минулі часи.

— Згадала його? — киваю, — Абі, не хвилюйся через нього, він отримає своє. 

— Звісно отримає, я подбаю про це. 

— Маєш якийсь план? 

— Поки що, ні, — ми сідаємо за стіл. — Проте згодом я придумаю його.

— Я допоможу тобі. 

— Тобі не потрібно..

— Я хочу допомогти.

— А я не хочу підставляти тебе у разі, якщо щось зірветься!

— Якщо ми залишимося живі, то все буде нормально.

— Ти переглянув забагато бойовиків? Чого б нам помирати? В нас навіть зброї немає. 

— В мене є, — мої брови полізли на верх. 

— Пістолет? — киває. — Звідки?

— Купив, — він відповідає так, ніби купити пістолет, це так само як купити на вечерю спагетті.

— Навіщо?

— Просто захотів і купив… дозвіл в мене є, не хвилюйся.

— Ти дивуєшся мене з кожним разом все більше і більше. 

— Як і ти мене, Абігейл. 

— Думаю, нам краще йти лягати спати, — годинник пробив вже другу ночі.

— Згоден з цією думкою. — ми встали з-за столу і попрямували до нашого багажу. — Померти можна не тільки від кулі пістолета, ще є гострі предмети які дуже легко дістати, — я дивлюся на чоловіка, — Починаючи від ножа і закінчуючи склом, тож давай не будемо діяти необачно? 

— Не подумала про це… не будемо діяти необачно. 

— От і чудово.

За кілька хвилин ми вже лежали в ліжку і потроху засинали.

Ранок в нас почався об одинадцятій годині, ми проспали всі будильники, що завели уночі, через те, що пізно лягли спати. Проте Тайлер однаково був сповнений ентузіазму і ми пішли в гори. 

У місті в такий час стоїть жахлива спека, але тут доволі прохолодно, дерева закривають нас від сонця і дорога вгору видається досить легкою.

— Я чомусь думала, що ми будемо пробиратися крізь хащі і шукати безпечну дорогу. 

— Ти жартуєш? — Тайлер був здивований. — Абі, вже давно зробили туристичні доріжки, які є повністю безпечні для підйому. 

— Я ніколи не ходила в гори, звідки мені було знати? 

— Дивись, — чоловік вказав рукою на дерево, де сиділа білочка. 

— Нічого собі. 

Я ввімкнула камеру на телефоні і зробила декілька знімків, потім перевела камеру на Тайлера. 

— Посміхайся.

— Хочеш сфотографувати мене? — він почав підходити до мене. — Одне фото дорівнює одному поцілунку. 

— Тоді не буду фотографувати. 

— Не хочеш цілувати мене? 

— Не зовсім, — я повертаю телефон екраном до нього.

— Це відео? 

— Так, — повертаю назад. — Яка ціна у відео?

— Здогадайся.

— Дай подумати… смачна вечеря?

— Не зовсім те, що я мав на увазі, але вечеря також підійде. 

Я завершила відео і почала сміятися. 

— А що ти мав на увазі? 

— Твоє безмежне кохання до мене.

— Справді? — повз нас пройшла група людей, вони вже йшли до низу. 

— Ми про це поговоримо трохи пізніше. — мене різко кинуло в жар. То від його слів, чи від того, що я уявила як саме ми будемо розмовляти? 

— Дай води, будь ласка. 

— Тримай, — чоловік відкрив мені пляшку і я зробила декілька великих ковтків. — Настільки сильно захотіла пити?

— Щось жарко стало. — я помітила його посмішку, він спеціально це робить, хоче щоб я відчувала себе ніяково.

— Нам ще трохи залишилося, ходімо. 

Решту шляху до гори, Тайлер тримав мене за руку і ми нарешті дійшли до вершини. Мої ноги починили гудіти, останній відрізок був дуже крутий. 

— Вночі тут ще гарніше, — чоловік дивився вниз, я також поглянула. 

— Нічого собі! — від здивування я прикрила рот рукою. — Звідси видно майже все місто..

— Так, я давно хотів сюди піти і ось нарешті випала можливість. 

— Дивлячись на цей краєвид дух перехоплює. 

— Я радий, що тобі подобається, — чоловік обійняв мене за плечі, а я його за талію. 

Тут був зроблений оглядовий майданчик, що виглядає досить безпечним, жодних відкритих схилів. 

Обіймаючи один одного ми стояли і дивилися на цей чудовий вид, аж поки не почав теленькати мій мобільний. Це була Стейсі. 

— Слухаю, — відповіла на дзвінок.

— Абі, — Стейсі плакала, — Я все зіпсувала, я така ідіотка.

— Люба, що сталося?