Вільні стосунки з босом - Ольга Вісмут
Ох, зовсім божеволію з цим Зимнєвим. Не буде ж він дивитися, що там у нього під рушником? Точніше, під рушником, яким витиралася я.
Усе, наступний пункт — стакан води. Іду на кухню, відчиняю двері й різко завмираю.
За кухонним столом сидить Зимнєв. Ми знову зустрічаємося поглядами.
Ось зовсім я не очікувала зустріти його тут. Я миттю тягну його футболку вниз, хоча мені здається, що вже нічого приховувати. Мене бачили з усіх боків.
— Я водички попити, — видаю через силу.
Зимнєв підводиться й дістає із шафи чашку. Сам наливає мені воду.
Стоїть і чекає. Тут я розумію, що він чекає, поки я підійду. А я без трусів!
Переборюючи страх, прямую до нього. Ми знову дуже близько. Як дві конфорки з відкритим газом. Запали сірник — і відразу вибухнемо.
Беру чашку з його рук, несила відвести погляду від зелених очей. Він усе ще в рушнику. Мабуть, не одній мені потрібно охолонути.
— Сідайте, Софіє, — киває на кухонний стіл. — Думаю, зараз саме час поговорити.
Стискаючи чашку, плетуся до стола, мов на плаху. Рукою прикриваю зад.
— Розслабтеся, — чую хрипкий голос позаду.
— Якщо я розслаблюся, в мене задереться футболка, — відповідаю йому не менш хрипко.
— Вона у вас не буде задиратися, якщо ви не будете її постійно смикати.
Сідаю на стілець, а Зимнєв поруч. Ми майже торкаємося одне одного. Шкіра до шкіри.
— Як давно у вас не було чоловіка? — запитує він.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно