Вовкулаки не пройдуть - Валерій Павлович Лапікура

На цьому перший в історії села міжетнічний конфлікт було залагоджено. Щоправда, той нарваний “правий” ломився в офіс до Шерифа з криком: “Де цей провокатор? Я зараз із нього самого обрізаного зроблю! Кривими ножицями!”

А ще більший галас здійнявся в “піонерському таборі”, коли вирахували, що провокатор - не “лівий”, не “правий” і не “центрист”, а взагалі - від однієї, як вони себе називали, автономістської партії, агітатори якої до нашого села ще не дібрались, але встигли упхати до лав опонентів свого “засланого козачка”. У нього знайшли пачки листівок усіх трьох фракцій і багато тюбиків з клеєм “Момент”. Агент „автономістів” мав завдання клеїти ці листівки намертво на машинах, на вікнах і на вітрині генделика. Щоби викликати у людей, котрим чи не зубами доведеться віддирати наклеєне, негативне ставлення до кандидатів десь на рівні підсвідомості. Але до цієї диверсії не дійшло. Агент тільки глянув на Зятя в момент, коли той величезним ножем різав м’ясо на шашлик - і чомусь у його мізках, теж, певно, десь на рівні підсвідомості з’явилося гостре небажання заклеювати вітрину генделика.

Отож, підступну натуру “засланого козачка” розшифрували, і тепер уже бити його хотіли всі.

Але якось обійшлося. Та про всяк випадок Шериф подзвонив батюшці, котрий у нас на три села, і просто таки зобов’язав його підготувати до неділі казання про те, що “немає ні елліна, ні іудея…”

Святий отець, щоправда, вперся:

- Я служу в церкві, а не, прости, Господи, на телебаченні. У нас проповіді виголошуються не коли комусь захочеться, а коли треба за церковними приписами.

Але братик мій теж не в тім’я битий:

- Якщо треба, то навіть не в церкві, а на майдані проголосите, отче. Щоб і нехрещені, і неправославні послухали.

Зрештою порозумілися. Тільки батюшка таки вщипнув Олексія:

- А як і ваш чеченець зажадає мечеть для нього відкрити, то ви вже мене заздалегідь попередьте.

- Це ви про Зятя? То нема чого попереджувати. Бо він у нас якраз не чеченець і, до речі, православний. А що до церкви не ходить - так просто нема коли. Зате на храм офірує - ви не знали?

А горе-агітатор, чекаючи на машину з області, котра мала депортувати його за межі округу, вчив мене з Шерифом тонкощам передвиборних, як він сказав, технологій:

- У вас тут не село, а край неляканих… виборців. Подумаєш - пустив одну-єдину піарівську заготовку…

- Що-що?

- Ну, плітку по-вашому. І ледь не кастрували! І хто? Якби ж несвідомий електорат, а то ж такий, як я, піарщик! Можна подумати!… Можна подумати, що вони там у їхній партії ніколи в чужих трусах додому не верталися.

- Жіночих? - жахнулася я.

- А то вже як повезе, - пояснив “автономіст”, - Та я не це мав на увазі. Наприклад, як ви гадаєте - от хто двійників придумав?

- Та либонь ніхто, а природа. Або артисти, якщо ви Вірку Сердючку на увазі маєте.

- Ой, знову ви зі своєю сільською безпосередністю. Я не про тих близняток, що від тата з мамою, а про котрих у бюлетенях. От приміром, пхаєте ви свого кандидата у Старокозолупівському окрузі.

- Що, є такий?

- Я сказав - приміром. Не перебивайте, будь ласка. Краще налийте чого-небудь, бо у мене після вашої гостинності труби горять.

- Молочка?

- Можна й молочка, тільки з-під скаженої корівки.

- Такого не тримаємо. Ви, шановний, у капезе сидите, а не “У зятя”.

- Що, взагалі гнати перестали? Ганьба!

- Прошу не висловлюватися. Краще розказуйте далі про своїх двійняток із Козолупова.

- Добре. Так от - в оцьому самому окрузі основний конкурент вашого кандидата має прізвище, скажімо, вибачайте, Бзденко. Та ще й на додачу - Сигизмунд Калістратович. Скажіть, можна знайти йому повного тезку?

- Складно, - погодилися ми з братом.

- Але можливо! Особливо, якщо добре захотіти і заплатити. Україна велика, десь та й бігає ще один Сигизмунд Калістратович Бзденко. А далі вже справа техніки: домовляєтеся з ним і реєструєте у вашому старокозолупівському окрузі, увага! - як незалежного кандидата. До нашого він офіційно не має ніякого відношення! Виключно унікальний збіг обставин, що два Сигизмунди Калістратовичі захтіли балотуватися саме у вашому окрузі. Головне - щоб у народу, котрий збирався за справжнього Бзденка голосувати, замакітрилося в голові і він у бюлетені поставив хреста не там, де треба, а навпроти двійника. Ну, воно, звичайно, масового затемнення свідомості не відбудеться, але в нашій справі часом і два голоси важать.

- Ну, а якщо ви отого Бзденка номер два не віднайдете? Або віднайдете, а він ні за які гроші не захоче гратись у вашу дурню? Що тоді?

- Ох, лейтенанте, лейтенанте! А ще в МВС служите! Що тоді… Берете якого-небудь Зорія Октябровича Мандюка і через паспортний відділ, за помірну, звичайно, плату швиденько робите з нього вашого Сигизмунда Калістратовича Бзденка, чи хто вам на той момент потрібен. І вам пожиток, і людині радість.

- Та ви що?

- Та ото! На минулих виборах одна така Анка-кулеметниця поміняла