Розбите дзеркало - Андрій Анатолійович Кокотюха
Після загибелі Ярослава й непростого життєвого періоду Лора охолола до процесу заварювання. Перейшла на каву, а чай частіше замовляла в ресторанах та кафе. Заварний, у чайнику. Бажано комбінований, з травами.
Але Сова запропонувала — і Лора не наважилася відмовитись.
Криміналістка відлила їй у чистий кухлик зі свого, великого. Запропонувала замість цукру молочну шоколадку. Говорила неголосно, та від Лори не приховалося очевидне: Сова втомилася як від навантажень, так і від розмов із нею, сторонньою людиною.
Чого ви хочете від мене.
Таке прочитувалося в очах, навіть крізь скельця старомодних окулярів.
— Причина смерті — природна, — Сова почала відразу з головного. — Природа передчасної смерті цілком здорової жінки невідома. Але то вже до лікарів.
— Єву Бортникову справді знайшли біля розбитого дзеркала?
— Ви ж не відчепитеся.
Сова сьорбнула чаю, театрально зітхнула. Витягнула з верхньої шухляди прозорий файл, висипала з нього на стіл кілька роздрукованих на принтері фотографій. Лора відразу зрозуміла: це з місця пригоди.
— Можу взяти собі? — Відповідь знала.
— Ні, звичайно, — відрізала Сова. — Ніхто ні з ким не домовлявся про те, що у ваше розпорядження передаються якісь матеріали слідства.
— Але ж труп не кримінальний, — мовила Лора обережно. — Справи, так розумію, не буде. Отже, слідства теж.
— Але поліція працювала на місці. Ви, здається, з нашої системи. Не мені вас навчати.
— Часом фото з поліцейського слідства потрапляють у пресу, на телебачення…
— Сьогодні поліція погано контролює процес, — погодилася Катерина, знову сьорбнувши з кухля. — Фото і відео знімають і журналісти, і просто випадкові люди. А записи з камер спостереження продають за гроші. Чи зливають в інтернет, аби капіталізувати той чи інший майданчик. Цифровий світ, — вона розвела руками.
— Згодна, — Лора згадала флешку зі шматком відео, яка лежала в її сумочці. — Я не збираюся ніде поширювати. Для приватного користування.
— Вам, приватній особі, цікаво збирати колекцію зазнятих на фото трупів?
Гарикатися далі не було сенсу. Лора переглянула знімки. Затримала погляд спершу на розбитому дзеркалі. У Євиній ванній воно виявилося невеличким, у дешевій пластиковій рамі. За формою нагадувало ромашку, такі продають на базарі у великій кількості. Свідчать не так про несмак покупця чи продавця, як про фінансовий стан того, хто купує.
Але цікавий факт…
— Дзеркало валяється на підлозі біля тіла, — Лора тицьнула пальцем.
— Сама бачила. Впало і розбилося.
— Чому впало? Може, якась бійка, просто коротка сутичка …
— Ларисо… Чи Лоро, як вам краще…
— Лора.
— Так ось, Лоро, — криміналістка примостила кухоль на краєчок столу. — На тілі покійної не виявлено жодних ушкоджень. Ран, забоїв тощо. У помешканні немає слідів бійки. Ми виїхали на місце й застали там той порядок, який Бортникова зазвичай підтримувала. Принаймні виглядало так.
— Обличчя перекошене, — Лора показала фото, зроблене великим планом. — Я бачила подібні знімки. Біль… чи страх. Передсмертний страх.
— Міг бути й біль, — кивнула Сова. — Раптовий серцевий напад — це боляче. А причина — переляк.
— Причина нападу?
— Або молода тридцятирічна жінка злякалася, коли раптом гостро заболіло серце. Розтин показав, що Єва останнього разу їла в обід. Зате незадовго до смерті пила міцний алкоголь. Могло спровокувати.
Лора затримала в руці фото, яке було останнім у невеликому стосику.
— Я зрозуміла, вхідні двері без слідів зламу. Але й не замкнені зсередини.
— Вони не могли бути замкненими зсередини. — Сова знову відпила свого чаю. — Я, чесно кажучи, вражена побаченим. Давно такого не бачила. Навіть точніше скажу: ніколи.
— Ви про що?
— Покійна замикала двері будинку ззовні на висячий замок. Він теліпався на спеціальному гачку в передпокої, зсередини. Зачинялася вона на засув та клямку. Дім успадкувала від діда з бабою, а старі люди так звикли.
— Не модернізувала нічого?
— А для чого? Нам із вами байдуже, як саме людині зручніше замикати власні двері. Я до чого веду, — Катерина вмостилася зручніше. — Якби в неї хтось був у гостях і пішов, Єва замкнула б за гостем двері на засув. Але не зробила цього, бо впала й померла. Збивши при падінні дзеркало зі стіни — там ванна кімнатка малесенька.
— Чому не замкнулася, як прийшла додому? Сусідка, до речі, бачила Єву з якоюсь жінкою. Отже, гостя приходила. Єва була не сама. Час смерті відомий?
— З десятої до одинадцятої вечора. Навіть до десятої сорок.
— Коли гостя пішла?
— Чому питаєте в мене? — Сова нарешті допила чай. — Провадити слідчі дії — не моя парафія. Свою частину роботи я зробила. Смерть не насильницька, слідів боротьби нема, в організмі покійної — алкоголь. Відбитки пальців лише її.
— І ви, криміналіст із досвідом, не зважили на те, що мали би бути сліди ще однієї особи?
Катерина відповіла не відразу. Поки збиралася з думками, Лора кількома ковтками спорожнила кухоль. Напій, який Сова назвала чаєм, не смакував.
— Давайте так, Лоро, — мовила Катерина після паузи. — Ви не ловите мене на слові. Не намагаєтесь загнати в глухий кут. Я не у вас на допиті. Я офіційна особа, яка в даний момент виконує службові обов’язки. І, що дуже важливо, я не зобов’язана взагалі про щось вам доповідати, звітувати, тим більше — доводити свою професійну спроможність.
— Я жодним чином не…
— Так! — Сова стукнула долонею по столу, її кухоль підстрибнув. — Хочу, аби ви послухали уважно. Зробили висновки. І змирилися з думкою, що ця наша розмова може бути останньою. Хіба що мені накажуть письмово надавати вам якісь відомості.
— Вибачте, якщо образила.
— Образили, — Сова говорила вже спокійніше. — Я не виявила в помешканні Єви Бортникової відбитків пальців та інших слідів перебування сторонньої особи. Більше скажу: на столі у великій кімнаті стояла почата пляшка коньяку і одна чарка з його залишками. У шлунку покійної — той самий коньяк. Вона випила приблизно за двадцять хвилин до смерті. І щоб у вас зовсім
