Доставка щастя. Шлях до прибутку, задоволення і мрії - Тоні Шей

Навіть сьогодні ми схиляємося до думки, що наш Бренд, наша Культура, наша Підготовка (поміж собою ми називаємо їх скорочено БКП) — наші єдині конкурентні переваги у тривалій перспективі.

Все решта рано чи пізно може бути (і неодмінно буде) скопійовано.

Створення Книжки Культури (розповідає Дженн)

Якби вам довелося за допомогою двох-трьох абзаців описати культуру вашої компанії, що б ви сказали? І якби ви попросили зробити те ж саме свого колегу, то на скільки, по-вашому, схожими (чи відмінними) були б відповіді?

Коли Тоні вперше заговорив зі мною про створення Книжки Культури, мене це неабияк зацікавило. Це була така незвичайна ідея — незвичайна зокрема тим, що коЖен, хто взявся би її втілювати, зробив би це по-своєму, зовсім не так, як інші. Те, що замислював Тоні, суперечило логіці та мало в собі дух авантюризму. У ніЖному п'ятирічному віці Zappos саме взялася творити бренд і свою культуру. Ще не було остаточно сформульовано Десять Базових Цінностей, а в КниЖці Культури Zappos уЖе вбачали потуЖне знаряддя, що примусило б компанію зосередитися на базових цінностях. АдЖе все, що в ній буде написано, над-ходитиме із дЖерел тих цінностей — від людей, які працюють у Zappos.

Початкова задумка була дуЖе проста. Ми мали попросити працівників дати розгорнуту (на кілька абзаців) відповідь на таке запитання: що означає для вас культура Zappos? Усі їхні відповіді, без правок (за винятком хіба що мимодруків), мали ввійти до майбутньої книЖки.

Без правок? Та це ж божевілля!

Після кількох секунд (і, вірогідно, після кількох чарок)... Точно, так і зробімо!

Для Zappos це був виправданий ризик. Якщо компанія і справді мала намір поборотися за власну культуру та базові цінності, то це був найкращий спосіб перевірити, чи ми все робимо як слід.

Те, що народилося п'ять років тому як спонтанний задум, сьогодні було чимось значно більшим. Усе починалося як середовище, де працівники могли без жодних перешкод висловлювати власну думку, спосіб відчути власним нервом джерела корпоративної культури та базових цінностей Zappos. Згодом ми почали просити постачальників, партнерів, покупців, щоб і вони висловлювали власне бачення.

Сьогодні це вже книжка-довідник для кожного, кого хоч побіжно зацікавила Zappos: від шукачів роботи до власників маленьких фірм чи майбутніх бізнесменів. Вона стала літописом бренда, передусім через те, що, на думку компанії, корпоративна культура невіддільна від ведення бізнесу.

Упродовж багатьох років я завжди бачила, як компанія Zappos скеровує гроші туди, де вони найпотрібніші (навіть коли це було неймовірно страшно), і Книжка Культури — яскравий приклад цього. Я не пригадую компанії, де би слово так відповідало ділу, як у Zappos, компанії, що так свідомо йшла би на ризик задля ще не обкатаних ідей, компанії, що робила би це ще до того, як заробить свій перший мільярд.

Нині, коли всі у всіх на виду, коли Twitter здатен спричинити успіх компанії і її падіння, чи може бути щось принадніше, ніж виставлена на загальний огляд ДНК компанії?

Тому в лЮдей виникає запитання: чи є резон писати книжку, присвячену культурі їхньої організації? Якщо ви теж про це подумали, то ось вам кілька тем для роздумів.

1. Книжка Культури — це не книжка... це і є культура.

Якби хтось попросив вас назвати всі ваші корпоративні цінності або кредо вашої компанії, чи змогли б ви це зробити? ЛЮди дивуються, як це так, співробітники Zappos знають напам'ять усі Десять Базових Цінностей. Як на мене, це зовсім не складно... не складно, коли цінності вашого бізнесу працюють не лише в роботі, а й у Житті.

У розділі, присвяченому Базовим Цінностям, що звідси витікають (див. стор. 185), ви прочитаєте кілька історій про те, як співробітники Zappos послуговуються тими ж цінностями поза роботою. Погляньте, як дивовижно можуть збігатися цінності, коли не відділяти роботу від життя.

Перш ніж робити книжку про свою культуру, запитайте себе:

Чи почуватиметеся ви комфортно, друкуючи все, що можуть сказати про вашу культуру ваші працівники, партнери та клієнти?

Якщо ні, то як це можна змінити?

Будь-якій Книжці Культури гріш ціна в базарний день, якщо в ній не відображено культури та цінностей, що вже існують.

2. Це витрата у короткостроковій перспективі, та інвестиція — в довгостроковій.

Щойно у вас виникла культура, інвестуйте в неї. Для деяких компаній мислення на тривалу перспективу може виявитися невиправданою розкішшю. Тринькати гроші на друк і поширення паперової книжки в наш високотехнологічний вік може здатися нерозважливим марнотратством. Так і є, непросто визначити рівень рентабельності окремого примірника друкованої книжки культури компанії. Проте, коли ви намагаєтеся збудувати стійкий бренд і домогтися вірності клієнтів, то не варто все міряти грішми. Віддача, що ви її отримуєте від людей, які працюють, вкладаючи душу в компанію та культуру, а також породжуваний нею людський поголос про вас, спершу не матимуть матеріального вираження. Проте згодом первинні інвестиції повертаються сторицею, як це й сталось із Іорроз.

3. Подбайте, щоб книжка була у всіх.

Ми розпочали з того, що роздали по примірнику всім працівникам та партнерам, які долучилися до її створення. Сьогодні наша Книжка Культури доступна для широкого загалу (докладнішу інформацію ви знайдете в додатку). Що весь час виносило мені мозок, то це те, що люди просили дати почитати Книжку Культури якоїсь іншої компанії. Коли вам востаннє випадало чути, щоб хтось просив почитати річний звіт компанії чи посадову інструкцію для співробітників (якщо це, звісно, не інвестор і не менеджер-кадровик)? Здається неймовірним, що людина може навіть не знати, чим торгують у Іарроз, але їй цікаво, що стоїть за ідеєю Книжки Культури компанії. Коли ж ця людина захоче купити пару нових джинсів чи взуття, її думка запрацює в потрібному напрямі, а вже звідти рукою подати до світлого образу Іарроз. (До слова сказати, витрати на книжку не такі вже й великі, як ви, можливо, подумали.)

4. Дайте слово фанатам компанії.

Торік ми вперше звернулися до клієнтів Іарроз із проханням долучитися до процесу. Реакція була дивовижна. Нам писали з усього світу, багато хто шкодував, що він живе не у Кентуккі й не в Неваді і не може попроситися до нас на роботу. Тому вони з радістю погоджувалися як не потрапити