Вовкулаки не пройдуть - Валерій Павлович Лапікура

А от у сусідньому районі торгівля підпоєними вапном поросятами йшла на повну котушку. Покупці, як і ми з Павлом, ловилися на макуху, точніше - на сумирний вигляд свинок і кабанчиків.

- Це ще краще, що ми їх тут знайшли, - сказав мій братик. - Тут дільничний своя людина - разом у школі міліції вчилися.

Знайшли Олексієвого однокласника, пояснили ситуацію. Той тільки перепитав:

- Ти сам розтин робив? Помилки бути не може?

- Я тобі кажу!

- Тоді - вперед!

Обступили ми загородку, де бідолашні приречені поросята лише п’ятачками водили:

- Ваші документи, будь ласка.

Не хтось же питає - міліція. Показали документи. Міліція ті документи вивчала довго, прискіпливо, а тоді:

- На вас поступив сигнал, що ви свиней труїте.

- Ми? Чиїх? Хто сказав?

- Своїх поки що. Але продаєте вже отруєних.

- Та Бог з вами, нащо нам це потрібно?

- Розберемося, нащо вам це потрібно. А зараз - я маю право вас затримати.

- За що? За якесь порося, що здохло?

- А звідки ви знаєте, що здохло?… Знаєте. Ну - тим більше. Я вас затримую, згідно з заявою, що поступила від ваших покупців.

- Та мало що люди набрешуть! Ні, ви чуєте? У них порося здохло, а ми винні!

- То ви подивіться на цих! - не витримала і втрутилась я. - Вони теж підпоєні!

Навколо збирався натовп. Жінка, котра вже посадила куплене порося в мішок і збиралася йти, повернулась і вигорнула його з мішка назад у загородку.

- Я передумала. Поверніть гроші!

- Що ви нам комерцію перебиваєте! - загорлав продавець. - У мене найкращі поросята на весь базар! А тут прийшли, розумієш, аферисти, наклеп зводять!

- То це міліція вам - аферисти? Ну що ж, я маю право затримати вас без пред’явлення звинувачення на три доби. Арештую і ваш товар. До пред’явлення офіційного звинувачення.

- За що?

- А хоча б за злісний опір працівникам міліції. Так що - женіть ваших поросят у капезе.

- Так вони ж за три доби з голоду здохнуть!

- Їх будуть годувати. Отож, якщо вони за ці три доби не здохнуть - підозру з вас буде знято. А ні - тоді й поговоримо, хто аферист.

Злякались. І розгубились. Бо добре розуміли, що поросята три доби не протягнуть.

- Слухайте, а може ми того… миром усе владнаємо?

- Тобто?

- Ну, ми вам інше порося дамо замість здохлого.

- По-перше, не “нам”, а ось людям, котрі на вас заявили. По-друге, здохло двоє поросят. По-третє, яких ви їм дасте - цих? Так вони теж завтра здохнуть.

- А куди нам їх дівати? - буркнув один з продавців, але другий стусонув його під ребра.

- Цих вам, мабуть, зарізати доведеться. І м’ясо - самим з’їсти. Хай но тільки я дізнаюся, що ви поросятиною торгували!

- І компенсація моральних збитків! - підказав Шериф.

- А, так! Двома свинками ви не обійдетеся. Ці люди, шановані люди, до речі, понесли великі моральні збитки. Погляньте на жінку - вона так перенервувала, що її ледь у лікарню не поклали. А це набагато дорожче обійдеться.

- Ну, ще парочку підкинемо!

- Десять! - аж захлинувся від власного нахабства мій братик.

Але продавці й на двадцять погодилися б, аби тільки їх не посадили.

- Це ти правильно поставив: десять, - задоволено сказав Шерифові колега - Якби вони трьома-чотирма відбулися, то скоро би знову за своє взялись. А так - перш, ніж поросят труїти, двадцять разів подумають… Ні, ти дивись! Знають же, що людям зло роблять… А роблять!

Отак на нашому обійсті з’явилося, щоправда, не десять, а дев’ять молоденьких свинок. Десятий був кабанчик, його невдовзі пустили на м’ясо.

Дітям моїм свинки дуже сподобалися. Вони їх одразу обізвали гаремом і нарекли екзотичними іменами: Зульфія, Зухра, Заріна… Не обійшлося і без Гюльчатай. Досить скоро баришні почали виписувати кола біля свого благовірного. Отак кабанчик із Хрюньки перетворився у кнура на ім’я Коханий. І уявіть собі - звання своє відробляв чесно.

Почали заходити сусіди, сватати до Коханого своїх свиноматок. Я відмовляла. Бо по-перше, це вам не колгосп, кнура-розплідника берегти треба, а по-друге, хто його зна, яку заразу він може підхопити від сторонньої баби… тьху, свині. Свої свинки чистенькі, аж рожеві, а сусідські з болота не вилазять.

Отож, зайшла я, як завжди, ввечері до свинарника, почухала Коханого, налила водички і автоматично перерахувала гарем: раз-два-три-чотири-п’ять-шість-сім-вісім-дев’ять… десять! А ця звідки? Хоч і вимита, але від наших дівчат трохи відрізняється. По-перше, Коханий на неї зовсім не дивиться. Зате його подружки терпіти підкидька не бажають. Особливо Гюльчатай, котра щосили відштовхує зайду від корита, а тим більше - від глави сімейства.

Два дні чужа свинка жалібно тулилася в кутку