Азартні ігри з долею - Іво Брешан

Він почав безперервно програвати, і дуже швидко статки його настільки збідніли, що він більше не міг продовжувати гру. Деякий час товариство терпляче ставилось до цього й мирилось з його грою в борг, але оскільки той борг постійно зростав, а він ніяк не рахувався та не гасив його, Тюдора поставили перед вибором: або піти з ігрового будинку з тавром сорому на лобі, або знайти ще якесь джерело прибутку, яке допоможе йому розрахуватись з боргами і дасть йому змогу повернутись за картярський стіл. Бо в картярів завжди так: якщо хтось не поверне своїх боргів, більше ніхто з ним не сяде грати, ба навіть більше: не сміє з’являтися поряд із картярським столом, наче вигнанець роду чи племені. А втрата своїх картярських прав для нього була рівнозначна втраті половини життя.

Саме в такій драматичній ситуації перебував Тюдор тоді, коли молодим професором почав викладати у гімназії. Оскільки не мав чим сплатити борги, а вони, за логікою розвитку подій, ставали щораз більшими й більшими, одного дня він опинився перед зачиненими дверми картярського будинку; його, направду, не хотіли пускати всередину. Без картярства життя для нього перетворилося на тяжке та невеселе животіння, був весь час знервованим, на заняттях в школі повсякчас був забудькуватий і розгублений, щомиті міг без причини «зірватися» на школярів, мовою та поведінкою був він, як і кожний наркоман, схожий на людину, яка ніяк не може змиритися з втратою і не може осягнути, що йому здатне подарувати смирення. Розуміючи, що так не може тривати далі, він знайшов єдине — рятівне! — рішення: продати літній будиночок на Лападу й тими коштами повіддавати всі борги. До того ж, після сплати боргів, у нього залишилися десь приблизно 500 тисяч динарів; із тим він вирішив піти в картярський дім востаннє. Інакше кажучи, незважаючи на те, виграє він чи програє, він більше ніколи не повернеться туди. Вірив у те, що в обох випадках він гідно вийде із ситуації, із високо піднесеною головою, і це допоможе йому навіки позбутись залежності.

Він продав літній будиночок, повіддавав усі борги й рушив у дорогу. Дуже багато було суперечок і колотнечі, поки його хоча б пустили всередину. Картярський притон містився у підвалі якогось приватного будинку в Гружі[15], а сам власник пильно стежив за тим, щоб під час гри картярі не послуговувались домовленостями, які виникли між ними раніше. Оскільки за Тюдором вже затвердилась репутація людини, що постійно програє і не платить боргів, мусив він на вході продемонструвати гроші й лише після того його пустили. «Що ж, з цієї дороги немає вороття», — говорив він сам собі, ба навіть у думках сам собі присягнув, що вчинить саме так, як вирішив раніше. Мав на те силу причин, бо вже багато разів приймав це рішення, але систематично відбувалося все інакше, ніж було задумано, як у п’яниці, який вирішив припинити пити; рішення тримається доти, доки п’яничка не пройде поряд із першою-ліпшою забігайлівкою.

Проте удача, яка й цього разу вирішила зробити все наперекір Тюдорові, та будь-що звести нанівець його плани, знову до нього повернулась. Після довгої серії програшів, які йому уявлялись застереженням долі, він несподівано почав вигравати. Повсякчас йому до рук потрапляли сильні карти, стріт-флеші, каре, а одного разу і флеш-рояль. Спершу гравці подумали, що він блефує, тож постійно підвищували ставки, за що потім поплатилися. Того дня Франко до копійки повернув заборговані 300 тисяч, а, до того, його виграш становив приблизно 200 тисяч марок.

Це його настільки сп’янило, що він уже був готовий забути про свою обіцянку, але якоїсь миті його погляд впав на величезну купу грошей перед ним, і він зрозумів, що подальша гра схожа на смикання диявола за хвоста. Інакше кажучи, якийсь інстинкт чи інтуїція йому підказували, що наближається той переломний момент у грі, коли удача знову може відвернутись від нього, яка й без того, з огляду на її свавільність, що увійшла в прислів’я, вже й так занадто довго була на його боці. Тож як би сильно прагнення грати не вмовляло його лишитися, Тюдор зміг знайти у собі силу, щоб його побороти, зібрав гроші, попрощався з товариством і пішов.

Проте обіцянки, яку він дав самому собі, так і не виконав, або, ліпше сказати, він її трохи відкоригував. «Було б безглуздо й нерозумно, — міркував він, — тепер, коли маю в своєму розпорядженні таку величезну суму, стрімголов припинити заняття картярством. Чому мушу зненацька відмовлятися від такого задоволення лише через одну-єдину дурну обіцянку, що дав самому собі? Гратиму далі, а вже тоді, коли баланс статків наближатиметься до нуля, втілю у життя те, що вирішив».

Усе покотилося по-старому. Удача інколи була з ним, інколи поверталась до нього спиною, проте ніколи більше не траплялося так, щоб він заліз у борги чи не було змоги зробити ставку, що унеможливило б його подальшу гру. У нього наче з’явилося відчуття, коли правильна, потрібна мить, щоб припинити гру; або, краще сказати, коли те, що має статися за всіма законами логіки, може раптом змінити порядок і відбудеться щось неочікувано протилежне. Ніколи більше він не дозволяв собі, щоб пристрасть заволоділа ним до такої міри, що він припиняв вести лік грошам. Таке ставлення до гри потроху ставало в нього філософським, і згодом це ставлення почало стосуватися усього, що відбувалось в його житті, як-от, наприклад, у часи війни та під час бомбувань міста. А оскільки співвідношення того, що логічно очікується і чогось непередбачуваного приблизно однакове, то завжди треба робити те, що тобі приносить задоволення, незважаючи на обставини та умови, і ніколи не допускати, щоб цьому завадила така неконтрольована емоція, як страх смерті. А якщо ту пропорцію порушити чи зруйнувати, і один її бік стане сильнішим за інший, незважаючи на те, чи ця сторона приносить йому користь чи шкоду, треба негайно випити і зачекати, доки знову не відновиться рівновага. Опріч того, грати азартно та зі схильністю до ризику, проте розумно та з певною осторогою. Це стало для нього святим правилом у проходженні крізь ниву життя, особливо через те, що не знав, чи є він сам низкою випадковостей чи чимось, що відбувається за невблаганними законами неминучості.

Розділ З

ерше, що цілком захопило увагу Тюдора, після того, як пішов Ретель, було: чому саме йому Серафін поставив всі ті запитання? У школі