Практика з некромантії. Виживуть (не) всі - Софія Чар

– Ой та годі тобі…

Фиркнувши, Кіран закотив очі, щоб відразу відхопити виховний потиличник.

– І з цим нелюдем я працюю! – обурено вигукнула Анна, перш ніж розвернутися до чоловіка.

Зустріч закінчувалася якось зовсім безглуздо. Криво посміхнувшись, вона глянула на демона.

– Я не знаю, коли ми зустрінемося наступного разу…

– Скоро. Повір моїй інтуїції, – тонко посміхнувся Най.

При цьому зелень очей якось підозріло хитро блиснула. Демон явно щось знав, але говорити не збирався. У першу мить цей факт змусив Анну трохи насупитися. Знову таємниці, невідомість... Втім, з іншого боку, вона ж обіцяла йому спробувати почати довіряти.

Це було нелегко. Одними розмовами справі не допомогти, а отже, треба було діяти. Саме тому некромантка змусила себе задавити слизький черв'ячок тривоги, що спробував облаштуватися десь у грудях.

– Повірю.

Куточок губ жінки здригнувся в натяку на легку посмішку. Цього разу справді повірить. На другий шанс, хай і запізнілий, заслуговують всі.

Вітаю всіх у продовженні історії некромантів!

Викладку планую зробити щоденною з перервою у вівторок.