Тур за коханням. Частина перша - Оксана Мрійченко

— А що в цьому поганого? — Христина підвелася зі свого крісла, підійшла до дівчини та присіла перед нею на край столу. — Відрядження і маленька відпустка на морі одночасно! Вдень працюватимеш, а решту часу будеш ніжитися на пляжі!

— А витрати? — Ксюша опустила очі. — В Одесі влітку недешево знайти житло, а мені ж доведеться десь жити.

— Ти забула, хто наш замовник? У нього два шикарних готелі, Ксюш! І він пообіцяв тебе поселити. Мабуть, ще й годувати тричі на добу буде! Господи, і чого я тебе взагалі вмовляю? Та це ж просто мрія, а не робота!

— Я не знаю… Що я робитиму в Одесі зовсім сама?

— Ти так кажеш, наче я тебе на безлюдний острів відправляю! — засміялася Христина. — Ксюш, знаєш, як я раділа, коли ти знову прийшла до мене та сказала, що хочеш повернутися на роботу? І хоч після твого звільнення минув тиждень і я вже навіть встигла провести співбесіди з іншими кандидатами, я одразу взяла тебе назад.

— І я вам дуже вдячна за це, — Ксюша зустріла погляд жінки. — Сама на себе злюся зараз, що виконувала всі примхи Єгора. Але він категорично був проти того, щоб його наречена працювала…

— Тобі буде корисно трохи перезавантажитись, змінити обстановку. Погоджуйся! За це замовлення оплата йтиме за подвійним тарифом, бо окрім своїх прямих обов’язків ти будеш виконувати функції фотографа та ще й на виїзді! Буде тобі і заробіток, і відпочинок!

— Ну добре! — покірно зітхнула Ксюша. — А коли їхати?

— Післязавтра! — Христина задоволено посміхнулася. — Я тобі квиток на потяг взяла! Швидкісний, лише сім годин в дорозі. Виїзд з Києва о першій годині дня, а вже о восьмій вечора будеш в Одесі. Замовник пообіцяв, що тебе зустрінуть.

— Післязавтра?! — перелякано вигукнула Ксюша. — Але ж мені ще зібратися…

— От завтра і зберешся, субота ж! — підморгнула їй жінка. — Дякую, Ксюш!

У п’ятницю робочий день у студії Христини був на годину коротшим, тому вже о п’ятій годині Ксюша вийшла з офісу. Повернувшись додому, вона стягнула босоніжки та попленталася до вітальні. Дуже хотілося розповісти про своє відрядження Поліні, проте її ще не було. Не встигла Ксюша опуститися на канапу, як в сумці озвався гучним дзвоном мобільний телефон. Дівчина витягнула гаджет, поглянула на екран і посміхнулася, взявши слухавку.

— Привіт, мамо!

— Привіт, Ксюнечко! — почувся у динаміку м’який жіночий голос. — Не відволікаю?

— Ні! — Ксюша сіла на канапу. — Я саме з роботи прийшла.

— Як у тебе справи, доню?

— Добре. Тільки спекотно дуже в місті. А у вас з татом як?

— Та потихеньку, — промовила жінка. — Тато полуниці сьогодні трохи зібрав. Така солодка. Може ти до нас приїдеш на вихідні? І Полінку з собою забирай! 

— Ой, мамо, я б з радістю приїхала, — зітхнула Ксюша. — Але післязавтра мушу їхати на цілий місяць у відрядження в Одесу.

— Відрядження? А хіба твоя посада передбачає таке?

— Наш новий замовник хоче сайт для своїх готелів. Мушу зробити фото всіх номерів та виконати обробку.

— То ми з татом тебе цілий місяць не побачимо? — жінка на секунду зробила паузу. — А втім, все на краще! Тобі не завадить трохи розвіятись після розставання з Єгором. Ох, у мене так душа за тебе болить, доню… Так бридко з тобою повівся цей бізнесмен!

— А я радію, що дізналася про його коханку до весілля. Тепер можу залишити Єгора в минулому та жити далі. А ти не смій хвилюватися, чуєш? Тобі шкідливо!

— Як же матері не хвилюватися, коли її єдина донька не щаслива? — в динаміку почувся тихий схлип, від якого серце Ксюші боляче стиснулося в грудях. — Ох, Ксюнечко! Ну добре. Збирай валізу, не буду заважати!

— Добре, мамуль! Поцілуй від мене тата, — дівчина закусила губу. — І не хвилюйся. Я не пропаду!

Відклавши телефон, Ксюша ще пару хвилин сиділа на канапі, опустивши очі в підлогу. Матір вважає, що Єгор вже в минулому, але нічого не знає про борг. І не повинна знати. Не можна хвилювати найріднішу людину у світі, у матері дуже слабке серце. Краще якомога швидше повернути Єгору гроші та забути про це, як про страшний сон. Ксюша підвелася з канапи та підійшла до шафи. Збираємось в Одесу!