(не) Вірний, або Ти моя, крихітко! - Аня Стар

— Як огидно! — з видихом підтвердила його слова дівчина, — Тепер я точно більше сюди не заявлюся під жодним приводом, — вона на кілька секунд замислилася, не помічаючи, куди її вів рятівник, — Якби була можливість ухилитися звідси і Віку захопити з собою...

— Що ж... у мене є деякі пропозиції, але мені б хотілося отримати свою нагороду... — Слава підвів дівчину до невеличкого фонтана з красивим підсвічуванням, яке плавно змінює блакитний колір на фіолетовий.

— Що?! Про що ти?! — Хлої немов прокинулася від дурману романтичної обстановки і трохи здригнулася, коли тепла долоня хлопця торкнулася її обличчя.

— Як щодо клубу Annabel's? Ми зможемо пройти за спецзапрошеннями, — Ісаєв діяв так упевнено і просто, немов усе так і мало бути.

І Хлоя навіть не змогла чинити опір умілим обіймам і відчуттю сильного тіла чоловіка поруч. Її долоньки лягли на тверді груди, відчуваючи гучні удари серця. Хлої ніколи не комплексувала з приводу свого зросту, але В'ячеслав був високий навіть для неї. Він не стільки пригнічував, скільки змушував себе почуватися маленькою і тендітною.

Ісаєв нахилив голову, ловлячи губами її здивований вдих. Поцілунок був майстерним, пестливим і приємним для обох. Дівчина не розгубилася, відповідаючи сміливим діям його язика, обіймаючи широкі плечі Ісаєва.

Дуже скоро йому довелося відсторонитися з легким стогоном розчарування.

— Безумовно... я до такого був не готовий, — прохрипів чоловік, обводячи нижню губу Хлої великим пальцем. Його очі почорніли майже повністю, а дихав він через рот, — Ну що, підемо визволяти нашу солодку парочку, яка ще не усвідомила? — запропонував Слава нерівним голосом.