Я (не) втечу від тебе. - Марі Керімей
— Ти що тут робиш!? — почула я грізний голос чоловіка та підняла погляд на нього. Він стояв у дверях та люто дивився на мене.
— Працюю, — як ні в чому не бувало, спокійно мовила та опустила погляд назад на папери.
— Що значить «працюєш»!? — не вгамовувався той та пройшов в глиб кабінету, нависаючи наді мною.
— Те і значить, — блиснула я очима на нього.
— Значить, моя мама зовсім розум втратила, — гарчав він на мене.
— Слухай... Я тут працювати намагаюсь. Хочеш покричати, іди вийди на вулицю і там кричи, скільки тобі влізе, — обурилась я.
— Та що ти кажеш!? — розлютився ще більше та нахилився до мене. Я відсунулась, але він продовжував скорочувати небезпечну між нами відстань. Обпалював своїм диханням моє обличчя та дивився в мої очі так, неначе я його останній порятунок, але його обличчя продовжувало бути злим. Я проковтнула клубок слини та захотіла втекти від цих очей.
— А ти сьогодні така красива, — провів він двома пальцями по моїй щоці до самої шиї. Я затамувала подих та слідкувала за його діями, не рухаючись. Навіть втратила самоконтроль.
— Досить! — крикнула, відкинувши його руку, та встала, відштовхнувши чоловіка від себе. Він лише єхидно посміхнувся та почав знову підходити до мене. Я відступила та побігла до дверей. Але не встигла навіть відкрити їх, як він захлопнув їх та притулив мене до них своїм тяжким тілом. Я вперлась чолом в холодні двері та почала тяжко дихати.
— Ти граєшся з вогнем, — прошепотів мені на вухо та заправив за нього пасмо волосся. Чоловік притулився до шиї своїми губами, а по мені наче розрядом вдарило. Я сіпнулась та хотіла вирватись. Нестерпні відчуття від чужого мені чоловіка.
— Відпусти! — почала я кричати та вириватись. Він лише розвернув мене до себе та схопив за зап'ястя, а я продовжувала вириватись. — Досить цих ігор!
— Я тільки почав, — вискалився він та схопив мене ззаду за шию однією рукою, притягуючи до себе, та впився в мої губи жадібним поцілунком. Я почала мичати та бити його вільною рукою, але він був напористим і пристрасним.
