Артар. Вигнанка Полярної пустки - Вікторія Ковзун

Я розширеними очима дивилась на свій цілісінький живіт. Ще секунду тому все було залите кров’ю.

– Ну, що – третій раунд? – посміхався Криштоф Довбень.

Я застогнала. Він сплеснув:

– Не хоче! А я думав, їй сподобалось.

Власт підійшов до мене й простягнув руку. Він дивився вибачливо, але так, як дивиться переможець. Втім, його погляд не цікавив мене. Я з жахом витріщилась на руку, простягнуту мені. Барси йому в іглу! Невже я мушу взяти її? Стефа схопилась за Ратмира, коли той підійшов. Отже, тут так заведено. А раптом він образиться, як я не візьму? А якщо це вияв неповаги, оголошення війни?

Ні, не можу! Сил моїх нема!

Я сахнулась і зіп’ялась на ноги самостійно. Власт здивувався:

– Образилась?

– Вона не любить, коли її торкаються, – люб’язно пояснила Стефа.

– Через плече кинути може, – додав Злат.

Власт лише кліпав.

– Через плече? – підхопив Криштоф Довбень. – Цікаво. Покажеш мені якось. Ну, що ж… Зустрінемось у понеділок, мої книжні черв’ячки!