Парі на каченя, або Пограємось хлопчики - Тіна Вітовт
Оце так... Підбираємо свої щелепи, які валяються біля наших ніг. Розвинувся сільський клуб нічогенько. Це вже не пошарпана стара будівля неособливо великих розмірів, якою ми її пам'ятали. І коли тільки встигли?
Оновлена будівля, відразу видно що зі свіжим ремонтом, за рахунок прибудов по сторонам збільшилася. У нас поцупили ідею чи що? Просторими терасами доповнили заклад. Там зробили щось на кшталт літнього кафе, з комфортними столами та стільцями, навіть не сідаючи у них, по одному тільки зовнішньому вигляді можна дійти такого висновку. Добре що засклене, а то не весело було б сидіти у негоду. Оформлення мені сподобалося.
Прикрашена доволі навіть пристойно. Тут що якесь свято квітів сьогодні чи що? Ах так купальські ночі. Це напевно і про квітку папороті, та ще всіляку міфологію та язичницькі звичаї.
Дивуються що немає ще й вогнища, навколо якого потрібно танці хороводом водити, та через яке стрибають взявшись за руки. Хоча я непроти на такій автентичній вечірці побувати. Зараз би наші повітряні та ніжні сарафани у квіточки, а на наші чарівні голівки, з розплетеними косами "до пояса", віночки із польових квітів...
Та ні ж Купала вже минуло. А чому ми тоді не пішли на свято? Ах точно, гроза була. Під дощем не весело хороводи водити біля вогнища, погодьтеся, додай сюди ще грім з близковкою і сильний вітер... Так не час для розваг на березі річки, та і в цілому на подвір'ї.
А квіти тут мабуть кругле літо, на постійній основі прикраса, он які клумби, добре постаралися, візерунками висаджені. Потрібно буде сюди удень навідатися, у кафе, воно ж і вдень працює, напевне. Про це спитаю пізніше.
Тоді що у нас сьогодні? А у нас неділя зараз. А я ще думаю, чому це бабця Нюра така добренька стала, на грядки не заганяє працювати. Ошатно вбрана, чай пропонує з випічкою свіженькою та іншими смаколиками. Та вона ж просто святу неділеньку шанує. Кажуть у такі дні бажано дати собі відпочинок. Ми впринципі не забобонні особи, але якщо є можливість уникнути "панщини", то ми тільки за. А то буде як у Шевченка:
На панщині пшеницю жала,
Втомилася; не спочивать
Пішла в снопи, пошкандибала...
Ех, щось мене на класику тягне, то пісні, то вірші. Оце чудернацький настрій сьогодні. І що ж далі очікувати? Можливо буду недавно прочитані книги згадувати, про сутність буття дискусії розводити. А що, я і таке можу, коли від нічев'я голова починає думки різноманітні викидати, тоді все проситься назовні щоб почули...
Все досить, так і до занурення у власні думки недалеко. Ми тут, як не як відпочивати прийшли, вечірка обіцялася, здається.
Наша брава п'ятірка, подолавши подив, рушила шукати собі місце, де б нам примоститися. Столиків вільних було не так і багато, нічогенько народу приїхало. Була і місцева молодь, яку ми знали чи бачили раніше, так і цілком нові обличчя.
Не тільки ми розглядалися навколо, а і нас розглядали. Звичайно, усі тут зібрані по святковому, з голочки, одні ми недбало. Дивлячись на нашу компанію, було враження, що нап'ялили те що перше під руку потрапило. Ну в чомусь була частинка правди, ми не особливо заморочувалися, що дівчата, що хлопці. О, хлопці. Їхні шевелюри ще недо кінця відмилися від рожевого. Тепер я розумію чому вони відкисали у басейні. На переливах освітлення клубу волосся інколи грало цікавими відблисками.
Нащо ж так нас облизувати поглядами. Аж не комфортно стає. Чи ми тут за свіже повітря виступаємо, так би мовити новоприбулі, та ні де не помічені, от і цікаві.
