Заручниця для мажора - Деріка Лонг

— Сліпі чи що? — дивлюсь з погрозою на кожну машину.

— Катька, сідай!

Кричить Стас з своєї дешевої машини через дорогу.

— Отож дурень, як його батько. — намагаюсь перебігти дорогу, в забороненому місці.

— Привіт!

— Знущаєшся? Чиму я маю до тебе бігти, не міг біля мене зупинитись? Чи в тебе розуму не вистачає.

Обтрушую своє брудне взуття від дощової погоди, на килимок а  машині.

— Злюка!

Викрикує та їде за адресою, йому не звикати, Стас же таксист. Не розумію, навіщо було відмовлятись від батьківської допомоги.

Вибрав його батько нову дружину, ну то і що? Не любить мачуха Стаса, пудрить мозги Кирилу, але і її можна зрозуміти, жінки потребують уваги і грошей.

Тілько ось за що таке щастя, Мілашкі? Ніколи не зрозумію. Макар буде моїм, і я в цьому впевнена, Стас заради цієї дурочки все зробить, не помітивши, що влаштовує і моє особисте життя.

— Приїхали, що сидиш? — брат грубим тоном голосу відповідає.

— Ти йдеш зі мною! Це не обговорюється, мені потрібно забрати картину. А от твоя присутність в Міланиній квартиртиркі зіграє дуже важливу роль.

Стас чухає потилицю та дивиться на кермо свого автомобіля.

— Може не потрібно? — невпевнений погляд говорить за нього.

— Боягуз, ти чоловік чи хто ти взагалі?

Ці слова його дуже ображають, але це єдиний варіант поставити його на правильне місце.

*****

— Таксс, квартира 37. — прицмакую язиком та натискаю кнопку в ліфті. — Цікаво це Макар їй гроші на витрати дає, чи вона з своїх замовленнь має достатньо коштів?

Чому в неї замовляють роботи, а в мене одну в рік, і то...

Якщо дуже пощастить.

— Ого! — Стас не приховує свого здивування, і я якщо чесно кажучи, теж.

Нічого собі скромна квартирка, та вона ці гроші на вітер відпускає, дивна якась...

А розповідала, що орендує маленьке житло, щоб не витрачати всі свої кошти.

— Де твоя картина, Катю?

Брат хоче поскоріше піти до автівки, але ж я не дурна, для важливої справи його покликала, а не постояти на одному місці.

— Потрібно знайти її. — відповідаю.

Що її шукати, якщо вона знаходиться прямо перед нашими очима, посеред кімнаті прикріплена до мольберту. Цікаво, що ще у своєї подруги можна знайти в кімнаті?

Необережно повертаючись, перечепилася через рожеву валізу, яка внаслідок цього, впала на підлогу.

— Обережніше!

Стас зануда, як він тільки такий виріс?

Немає в нас в родині спокійних та обережних, всі звикли досягати своїх цілей хитрістю та продуманими, заплутаними вчинками.

А от Стасик намагається весь час комусь догоджати, переймаючись за думку оточуючих.

— Так, кинула чемодан. Нам кінець, Мілана не витримає такого нахабства.— жартую і починаю сміятись з відкритого рота, свого брата.

— Досить, ми прийшли по справі, а не роздивлятись квартиру твоєї подружки.

Піднімаючи з валізи, побачила фото в рамці, на якому зображена Мілана з Макаром.

Через їхні закохані погляди, мене аж нудить. Мені теж хочеться мати гроші, і такого хлопця як Макара...

— Знімай свій золотий ланцюг з шиї. — звертаючь до брата.

— Вже зовсім з глузду з‘їхала? — думає, що я якась божевільна?

Звісно ж ні, я знаю, що робити.

Впевнена, що Макар з цею дурьохою помиряться, тож він обов‘язково приїде за речами в квартиру.

Хоча... Мілана ж дізнавайться, чиїх це рук справа. Але ж доказів підстави не буде!

— Стас, залишим в спальні біля ліжка, твій ланцюжок... З однієї сторони ліжка, до того ж видно, що він чоловічий.

Не встигає зрозуміти всю мою їдею, але бачу, що саму сутність сказаного розуміє.

На кухні на столі, буде стояти дві кружки, для Макара буде відчуття, ніби тут був ще хтось...

Звісно ж чоловічий ланцюг повинен звернути його увагу. Якщо що, Мілані скажу, що загубила його в її картирі, як приїджала за картиною.

Звісно не знаю, що з цього вийде, але спробувати можна.

Розповіла ідею Стасу, він почав сміятись.

— Ти дійсно думаєш, що все буде відбуватись за твоїм сценарієм. Макар навіть не помітить цей ланцюг, до того ж можна подумати, що його хтось загубив, ще з попередніх жителів...

Ні, в мене все вийде. Моя хитрість, куди завгодно мене приведе!

*****

Макар

Хвилююсь як наче сьогодні перше побачення.

Як людей змінює справжнє кохання, тремтіння рук та заплутані думки, не додають мені впевненості. Але як тільки я помічаю свою Мілану, на мокрій лавочці, після осіннього дощу, все в мить стає на місце.

Моє гаряче, палке серце оживає, а самовпевненість починає володіти моїми рухами.

— Ваш особистий, надійний водій приїхав! Куди відправимось?

Намагаюсь жартувати, але осад після сварки все ж таки заважає моїм жартам.

Її вологе, каштанове волосся через непогоду, закрутилось в кучерені. Обережний, легкий макіяж та рожеві губки, які смачно виглядають, мов свіжа, літня полуничка — все це мене приваблює.

Я немов в неї знову закохався. Закохуюсь кожного разу ще більше.

— Ти красуня, моя принцеса. Сумував за тобою, ніч не спав, переймався про твоє місцезнаходження. Ти ж вперта, ніколи не повідомиш мені потрібної інформації.

От як таке може бути?

Дорослий хлопець з владним характером та хижими очима, закоханий в дівчину до нестями.

Поряд з нею забуваю як мене звуть, і як саме тут опинився.

— Макар, я теж сумувала.

Її лагідний голос, мов колискова, відразу хочеться лягти з нею в обіймах на ліжко, і заснути.

— Не думаю, що тобі сподобається ідея, сидіти в машині та вирішувати відносини.

— Як там Сем!? — бачу її взагалі не цікавить моє життя. Про пса згадала, а про мене, навіть не запитала.