Привид - Ю. Несбе

Харрі пішов по вулиці Уртегата, потім звернув на Платус-гата до Грьонландслейрет, прямуючи на автопілоті до управління поліції. Зупинився в парку Ботс. Поглянув на тюрму з її солідними сірими стінами.

«А тепер куди?» — спитала колись вона.

Чи дійсно він сумнівався в тому, хто вбив Густо Ганссена?

Літак авіалінії «SAS» щодобово опівночі вирушав з Осло до Бангкока. Літав звідси п’ять разів на тиждень. Він міг піти до готелю «Леон» хоч зараз. Зібрати свої речі і виписатися звідти. Це займе у нього рівно п’ять хвилин. Потім — на експрес і до аеропорту «Гардермоен». Купуєш квиток у касі авіакомпанії «SAS». Можна попоїсти, а потім почитати газету в ненав’язливій та спокійній транзитній атмосфері аеропорту.

Харрі обернувся. Побачив, що червона концертна афіша, яку він бачив учора, вже зникла.

Він пішов далі вулицею Осло-гате і якраз проходив повз парк Мінне біля Гамлебюен, коли раптом із затінку під брамою пролунав голос.

— Маєте зайві двісті крон? — спитав голос шведською мовою.

Харрі уповільнив крок, і з-під брами вийшов жебрак. Він мав довге дране пальто, а світло ліхтаря падало на нього під таким кутом, що великі вуха жебрака кидали тінь на його обличчя.

— Гадаю, ви просите в борг? — спитав Харрі, дістаючи гаманця.

— Ні, це збір податі, — відповів Като, простягаючи руку. — Ви їх ніколи не отримаєте назад. А свій гаманець я забув у готелі «Леон». — У подиху старого не чулося ані пива, ані міцнішого алкоголю — лише запах тютюну і ще чогось, що нагадало йому дитинство, гру в піжмурки у будинку його діда, коли Харрі сховався у великій шафі і вдихнув солодкий пліснявий запах одежі, яка висіла там роками. Напевне, та одежа була такою ж старою, як і сам будинок.

Харрі видобув з гаманця п’ятсот крон однією купюрою і подав її Като.

— Ось, тримайте.

Като витріщився на гроші. Провів по купюрі рукою.

— Тут всяке кажуть, — сказав він. — Кажуть, що ви з поліції.

— Ну то й що?

— А ще кажуть, що ви багато п’єте. Яка ваша улюблена отрута?

— Віскі «Джим Бім».

— А, «Джим». Приятель мого «Джонні Вокера»[1]. Кажуть іще, що ви знайомі з отим хлопцем, з Олегом.

— А ви з ним знайомі?

— Тюрма гірша за смерть, Харрі. Смерть проста, вона вивільняє душу людини. А тюрма виїдає твою душу, допоки нічого людського в ній не залишиться. Допоки людина не перетвориться на привида.

— Хто розповів вам про Олега?

— Моя конгрегація обширна, і мої прихожани численні, Харрі. Я просто їх слухаю. І вони кажуть, що ти полюєш на отого чоловіка з Дубая.

Харрі поглянув на годинника. Зазвичай у цю пору року на рейсах буває багацько вільних місць. З Бангкока він зможе також полетіти на Шанхай. Чжан Їнь прислала йому повідомлення, сказала, що цього тижня буде вільною. І вони зможуть разом поїхати на сільську дачу.

— Сподіваюся, що ти його не знайдеш, Харрі.

— А я й не казав, що…

— Бо ті, хто його шукає, гинуть.

— Като, цієї ночі я збираюся…

— Ти чув про такого собі «жука»?

— Ні, але…

— Про оту шестиногу істоту, що вгризлася тобі в щоку?

— Мені вже треба йти, Като.

— Я бачив це особисто, — сказав Като, поклавши підборіддя на свій комірець священика. — Під містком Ельвсборг біля гавані Готенбург. Там був полісмен, який стежив за бандою, яка торгувала героїном. Вони гепнули йому в обличчя цеглиною, всипаною гвіздками.

Харрі збагнув, про що йшлося. Жук.

Цей метод початково застосовувався росіянами проти таємних інформаторів. Спочатку вухо інформатора прибивали гвіздком до підлоги якраз під балкою даху. Потім у цеглину заганяли шість довгих цвяхів на половину їхньої довжини. Цеглину прив’язували до мотузки, яку перекидали через балку, а кінець тої мотузки інформатор тримав зубами. Сенс і символізм цього методу полягали в тому, що допоки інформатор не розкривав рота, він залишався живим. Харрі бачив колись результат застосування тайбейськими бандитами такого «жука» проти одного бідолахи, чий труп знайшли у глухому провулку міста Тяньшуй. Бандити скористалися гвіздками з широкими пласкими головками, які при вході в тіло не робили великих отворів. Тож коли приїхали санітари «швидкої» і потягнули цеглину, намагаючись зняти її з голови, то разом із цеглиною знялося й обличчя загиблого.

Однією рукою Като засунув п’ятисотенну купюру до кишені своїх брюк, а другу поклав Харрі на плече.

— Я розумію, що ти хочеш захистити свого сина. Але як же стосовно того іншого хлопця? Він також мав батька, Харрі. Коли батьки б’ються за своїх дітей, то це називають самопожертвою, але насправді ті, з кого виготували дублікат, захищають себе, а не свої дублікати. І це не потребує ані моральності, ані хоробрості. Це — просто генетичний егоїзм. Коли я був малим, батько часто читав нам Біблію, і я думав, що Авраам був боягузом і злякався Бога, коли той наказав йому принести в жертву власного сина. Та коли я виріс, то зрозумів, що по-справжньому безкорисливий батько завжди готовий пожертвувати своїм сином, якщо це піде на користь справі, яка є важливішою за сина та його батька. Інколи таке трапляється.

Харрі кинув свою цигарку під ноги Като.

— Ви помиляєтеся. Олег — не мій син.

— Не твій? А чому ж ти тоді тут?

— Я — поліцейський.

Като делікатно прокашлявся.

— Шоста заповідь, Харрі, — не бреши.

— А може, не шоста, а восьма? — відказав Харрі, наступаючи на тліючу цигарку. — І, наскільки я пам’ятаю, та заповідь наказує не свідчити неправдиво проти ближнього свого, а це означає, що про себе можна трошки й прибрехати. Та вам, мабуть, так і не вдалося свого часу завершити вивчення теології?

Като знизав плечима.

— Ми з Ісусом не мали офіційних дипломів. Ми з ним — люди Слова. Але, як і всі знахарі, провидці та шарлатани, ми інколи здатні вселяти в людей фальшиві сподівання та справжню втіху.

— А ви що, навіть не християнин?

— Дозволь заявити на цьому ж місці і прямо зараз, що не віра йшла мені на користь, а сумнів. І він став моїм євангелієм.

— Сумнів?

— Саме так, — підтвердив Като, блиснувши в темряві жовтими зубами. — І тому я задаюся питанням: «Невже те, що Бога не існує, що він не має вищого задуму, є абсолютно безсумнівним фактом?»

Харрі тихо розсміявся.

— Ми з тобою не такі вже й різні, Харрі. Я маю фальшивий комірець священика, а ти — фальшивий жетон поліцая. Наскільки непохитною є насправді твоя віра у твоє євангеліє?