Його жага - Альбіна Яблонська

— Я знаю, про що ти думаєш, Кем.

— Ні, ти брешеш! Ти нічого не знаєш, нічого!

— Ти думаєш про те, що і я, — чула я хрипкий подих. Він був гарячим і уривчастим, якимось нервовим. Збудженим. Невгамовним. Жадібним. — Ти хочеш подивитись той запис. На карті пам'яті. У камері, що я залишив... — Я опустила погляд на камеру, що лежала на стільці. З того часу, як копи пішли, я її не торкалася. До цього моменту. — Ти думала, що я її забув? Ні. Я залишив її спеціально. Щоб ти могла її увімкнути та милуватися видовищем. 

Піддаватися спокусі я не буду. Не доторкнуся до цієї чортової камери навіть мізинцем. Хіба що кину в мангал для барбекю, обіллю горючим спиртом для розпалювання і кину сірника. Щоб ця гидота вигоріла повністю, вщент. А разом з вогнем і димом зникли спогади про Марса. Про все те, що трапилося між нами цього дня.

— Я вже кладу слухавку! — тремтів мій голос. — Якщо скажеш хоч слово, я вирву зі стіни чортів телефонний шнур!

— Якщо ти досі цього не зробила, кицюня... Якщо досі не подивилася той запис... То я певен, що ти зробиш це сьогодні. Ти обов'язково подивишся, як я мучу тебе на ліжку, попередньо зв'язавши. Як я зриваю з тебе одяг. Як я рву на тобі піжаму, стягую тонкі штанці, рву труси в горошок, щоб доторкнутися язиком до священного грааля...

— Замовкни! — вигукнула я і хотіла вимкнутись. Але палець завис над червоною кнопкою, все не наважувався натиснути і обірвати цей безглуздий діалог. 

Не могла зрозуміти, що заважає — страх більше не почути його голосу чи банальна спрага послухати ці вульгарності ще секунду. Ще мить. Хоча б трохи розбавити рутину. Уявити себе об'єктом тваринного бажання.

— Я прийду до тебе сьогодні вночі, Камілло. Ще до світанку. Джош не встигне запобігти. Ти будеш моєю, як і мало статися. Тільки моєю. І крапка.