Витязь у ведмежій шкурі - 3 - Кулик Степан
— Як скажеш… — навряд капітан зрозумів, про що я, але не уточнював. — Ти головний ...
Може, навіть вирішив, що я пожартував, але розпорядження Лис почав віддавати, як завжди, чітко і швидко. Тож незабаром на тій самій галявині, біля вивернутого дерева, де я ганяв розбійників, залишилися тільки ми втрьох, Митрофан і ще семеро кнехтів. Найвищих і найміцніших. З тих, що лісом, як кабани пруть.
До речі, поруч із розбійниками та ченцями я постійно відчував свої габарити, і весь час намагався сісти чи сутулився. А тепер, в оточенні воїнів, це почуття зникло. Я, як і раніше, був вищим за кожного з них як мінімум на дві голови, але жодного бажання зігнутися, або присісти, щоб не виділятися, не виникало. Навпаки, дивлячись на мене, вони самі розправляли плечі і витягувалися, намагаючись додати в зрості.
— Приємно усвідомлювати, — сказав Лис, з задоволенням поглядаючи на міцні цегляні стіни, коли пліт проткнув густий туман (схоже, тут це було повсякденне явище) і перед нами з'явилася вежа, — що нам не треба її штурмувати. Навіть подумати страшно, скільки бійців довелося б покласти. Якщо стіни башти захищає хоча б дюжина стрільців. Нагорі точно нікого немає?
Переваги «Вежі на болоті» всіма були гідно оцінені. Досвідчені воїни миттєво зрозуміли, що її захисників не дістати навіть багатотисячній армії. Вистачило б провізії. А оскільки вежа тепер ставала їхньою базою, то настрій у компанійців, який трохи впав після того, як я привів їх на край бездонних мочарів, відразу покращився.
— Я ж казав про брата Альбрехта… Не думаю, що йому вдалося втекти…
Але, як не вдивлявся, між зубцями нікого не побачив. Невже мій жарт виявився пророчим, і життя храмовника ще досить дороге Господу настільки, що Всевишній підсобив йому? Що ж, на те він і Всевідаючий, Йому видніше.
Отже, недаремно ми з Митрофаном розігрували перед тевтонцем китайських шпигунів. Може стати в нагоді. Хоча навряд чи. Самостійно люк він відкрити не міг. Допомога ззовні, судячи з того, що пліт стояв на колишньому місці, де я його залишив, не прийшла. А зістрибнути з даху вежі в болото — ще певніша смерть, ніж розбитися об твердь.
Втім, чого гадати. Зараз зайдемо всередину і все побачимо. Не на крилах же лицар відлетів... Як би хрестоносці не намагалися прикидатись слугами божими, ангелами їх ніхто не назве.
