Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса - Артур Конан Дойль

боїться, тому що ніколи такої істоти не бачила. Нарешті вона додала, що не може второпати, як такий каліка все ще залишається живим. Останні дві ночі він стогне та плаче, зачинившись у своїй кімнаті, а іноді починає розмовляти невідомою мовою. Гроші в нього є, але розраховуючись за житло, він, схоже, підсунув їй фальшиву монету. Вона показала її мені, Ватсоне, і це виявилась індійська рупія.

Отже, мій любий друже, тепер ви знаєте, якими є справи. Цілком очевидно, що, коли дами пішли, горбань попрямував за ними на відстані, побачив крізь вікна «сонячної» кімнати сварку між чоловіком і дружиною, кинувся до будинку, а тварина, яку він носить у ящику, вирвалася на волю. Генрі Вуд є єдиною людиною в цьому світі, котра може розповісти, що ж сталося того вечора між полковником і його дружиною.

— Ви хочете його про це розпитати?

— Саме так, але в присутності свідка.

— І ви пропонуєте мені цю роль?

— Звичайно, якщо ви не заперечуєте. Коли Вуд усе пояснить — чудово, коли ж ні — ми змушені будемо домагатися, щоб поліція його заарештувала.

— Але чому ви впевнені, що до нашого приїзду він усе ще буде у місті?

— Про це я подбав. За ним наглядає мій юний помічник із Бейкер-стрит. Він учепився у Вуда, як кліщ, і прямуватиме за ним скрізь. Завтра на Гадсон-стрит ми з ним зустрінемося, Ватсоне...

До міста, в якому розігралася ця трагедія, ми прибули опівдні, й Голмс одразу ж повів мене на Гадсон-стрит. Мій друг намагався здаватися байдужим, але я прекрасно бачив, що він хвилюється. Я й сам тремтів від азарту, який неодмінно охоплював мене, коли я брав участь у його розслідуваннях.

— Ось ця вулиця, — сказав Голмс, коли ми звернули у проїзд, затиснутий між двома рядами мурованих двоповерхових будинків. — А ось і Симпсон.

— Він удома, містере Голмс! — закричав хлопчина, кинувшись до нас.

— Молодець, Симпсоне! — Голмс погладив по голові юного кокні. — Ходімо, Ватсоне. Ось цей будинок.

Він вручив сторожу свою візитівку та попросив передати містерові Буду, що ми прийшли у вкрай важливій справі. Не минуло і хвилини, як ми опинилися віч-на-віч із людиною, яку прагнули бачити. Попри теплу погоду, в малесенькій кімнатці палав камін. Чоловік, який згорбився на стільці біля вогню, сидів у такій неприродній позі, що одразу ставало зрозумілим — перед нами каліка. Але його обличчя, хоча й було виснаженим і темним від засмаги, зберегло сліди колишньої неймовірної вроди. Вуд підозріло подивився скоса на нас, виблискуючи жовтими білками, і мовчки вказав на кілька стільців біля стіни.

— Містере Генрі Вуд з Індії, якщо не помиляюся, — ґречно промовив Голмс. — Я до вас у справі про смерть полковника Барклі.

— Чому ви вирішили, що я маю до цього стосунок?

— Якраз у цьому я й хотів би розібратися. Бачите, якщо всі обставини не проясняться, місіс Барклі, ваша давня знайома, скоріше за все буде засуджена за вбивство.

Чоловік несподівано здригнувся.

— Я не знаю, хто ви такі, — закричав він, — але чи можете ви заприсягтися, що це правда?!

— Поліція чекає, коли місіс Барклі отямиться, щоб заарештувати її.

— Боже мій! Так ви з поліції?

— Ні.

— Тоді яке вам до цього діло?

— Ніхто не мусить залишатись осторонь, коли мова йде про правосуддя.

— Повірте моєму слову, вона невинна.

— Значить, винні ви?

— Ні.

— Хто ж убив полковника Джеймса Барклі?

— Саме Провидіння покарало його. Але знайте, якби я вибив йому мозок, то він лише дістав би по заслузі. Якби він не знепритомнів зі страху, його кров була б на моїх руках. Хочете, щоб я розказав вам усе? Що ж, чому б і ні, мені немає чого соромитися.

Ось як воно було, сер. Зараз спина в мене крива, як у верблюда, і всі ребра сторчма, але колись капрал Генрі Вуд був найбільш показним парубком сто сімнадцятого батальйону. Ми тоді стояли табором в Індії біля містечка Бхурті. Барклі, котрий віддав Богу душу цими днями, о тій порі був сержантом, а першою красунею в полку, та й що там у полку — найвродливішою дівчиною, котра будь-коли жила на цій землі, вважалася Ненсі Девой, донька полкового прапороносця. Її кохали двоє чоловіків, але вона кохала одного. Не смійтеся, дивлячись на це убоге створіння біля каміна, коли я скажу, що обрала вона не того, іншого, а мене.

Проте хоча її серце й належало мені, її батько наполягав, щоб вона одружилася з Барклі. Я мав славу відчайдушного парубка, шибайголови, він натомість мав освіту, і його збирались ось-ось підвищити в офіцери. Проте дівчина була вірною мені, і все йшло до того, щоб вона стала моєю, коли почалося повстання сипаїв, й Індія перетворилася на справжнє пекло.

Нас оточили. Увесь полк, половина артилерійської батареї, сотня сикхів та купка місцевих мешканців засіли у Бхурті. До містечка підступили десять тисяч повстанців, і кожен був готовий перерізати горлянку будь-кому. На другому тижні облоги у нас почала закінчуватися вода, і постало питання про зв’язок із частинами генерала Нейлла, які просувалися на північ. Це був наш єдиний шанс на порятунок, адже надії пробитися крізь оточення ми не мали, бо не могли кинути жінок та дітей. Я вирішив пробратися крізь бойові загони сипаїв та повідомити генералові про наше становище. Ми обговорили план операції з сержантом Барклі, котрий знав цю місцевість краще за інших. Він показав мені, яким шляхом можна прослизнути непоміченим. Того-таки дня рівно о десятій вечора я вирушив у дорогу. Від мене залежало спасіння тисяч життів. Але лише про одну людину я думав, спускаючись у темряві по міській стіні.

Мій шлях пролягав уздовж гирла пересохлої ріки — ми сподівалися, що там сторожові загони ворога мене не помітять. Але оминувши перший же поворот, я наштовхнувся на шістьох сипаїв, котрі сиділи в засідці, чатуючи на мене. Мене оглушили та зв’язали. Удар був страшенної сили, але біль від нього був мізерним порівняно з тим, як розривалася моя душа, коли я опритомнів і зрозумів зі слів повстанців, що мій друг зрадив мене, оповістивши ворогів через свого слугу-індуса про те, де я сподіваюся пробратися крізь кільце облоги.

Більше я про це не говоритиму. Ви вже зрозуміли, на що виявився здатним Джеймс Барклі. Наступного дня генерал Нейлл визволив Бхурті, але сипаї, відступаючи,