Безтурботний - Ю. Несбе
— А ось після булочки…
— Він змив усі відбитки, — закінчив свою думку Харрі.
— …йому захотілося пити. Ось, дивися.
Чоловік у комбінезоні нагнувся, відкрив блискавку сумки, що лежала на асфальті, й вивудив звідти білий пластиковий пакет, із якого витяг пляшку.
— Кока-кола, — прошепотіла Беате. — Перед твоїм приходом я якраз збільшувала кадр. Скляна пляшка, заткнута винною пробкою.
Притримуючи пляшку за шийку, чоловік витягнув пробку, закинув голову, високо підняв пляшку і почав пити. Вони бачили, як по шийці стікають останні краплі, проте козирок кашкета надійно приховував і розкритий рот, і обличчя чоловіка. Він знову прибрав пляшку в пакет, зав’язав його і хотів було знову покласти до сумки, проте зупинився.
— Дивися, він замислився, — шепнула Беате і тихенько свиснула: — Скільки місця займуть гроші?
Головний герой фільму продовжував споглядати сумку. Потім перевів погляд на контейнер і нарешті, мабуть, зважившись, різким помахом відправив по високій дузі пакет із пляшкою просто у відкриту пащу сміттєвого бака.
— Троє очок! — заревів Харрі.
— Перемога! — вторячи йому, захоплено вискнула Беате.
— Чорт! — заволав Харрі.
— О ні! — застогнала Беате, від відчаю уткнувшись обличчям у кермо.
— Він має бути десь тут, — сказав Харрі. — Почекай!
Трохи не збивши дверцятами велосипедиста, що перелякано
відсахнувся убік, він бігцем перетнув вулицю,увірвався до «Се-, вен-елевен» і зробив крок до прилавка.
— Коли забрали контейнер? — звернувся він до продавця, поглиненого процесом приготування хот-доґів для двох дівиць із м’ясистими стегнами.
— Якого біса, чекай, своєї черги, — буркнув хлопець, не підводячи голови.
Одна з дівчат обурено заверещала, коли Харрі перегнувся через прилавок і, перегороджуючи шлях молодикові в зеленій сорочці до бутля з кетчупом, схопив його за барки.
— Привіт, це знову я, — сказав Харрі. — А зараз слухай мене дуже уважно, або я засуну цю сосиску тобі…
Жах, що відбився на обличчі молодика, змусив Харрі схаменутися. Він відпустив хлопця і вказав на вікно, через яке тепер було чудово видно відділення банку «Нордеа» на протилежному боці вулиці, яке раніше затуляв зелений контейнер для сміття.
— Коли забрали контейнер? Ну, швидко!
Хлопець глитнув, не сміючи відірвати від Харрі переляканих очей:
— Щойно. Прямо зараз.
— Що означає «зараз»?
— Ну-у… хвилини дві тому. — Очі у нього затягнулися плівкою, як у курки.
— Куди?
— Та я-то тут до чого? Звідки мені знати про ці їхні контейнери?
— Знати.
— Що?
Харрі вже був за дверима.
Харрі притиснув до вуха червоний мобільник Беате:
— Служба прибирання Осло? Харрі Холе, поліція. Де ви розвантажуєте сміттєві контейнери? Так, замовлені приватними особами. «Методика»? А де це? Верксайер Фурулундс-вей в Алнабрю? Дякую. Що? Або в Грьонму? А як мені дізнатися, який…
— Дивися, — перервала його Беате. — Пробка.
Машини утворили нездоланний заслін, починаючи від
Т-подібного перехрестя біля ресторану «Лоррі» на Хегдехаугс-веєн.
— Треба було їхати по Уранієнборгвеєн, — сказав Харрі, — або по Кіркевеєн.
— Який жаль, що не ти за кермом, — парирувала Беате, вивернула кермо праворуч, забралася на тротуар і, нестямно сигналячи, вдарила по газах. Народ ледве встигав одскакувати.
— Алло? — продовжував телефонні консультації Харрі. — Ви щойно забрали зелений контейнер, який стояв біля перехрестя Бугстадвеєн із Індастрі-гате. Куди його повезли? Так, я чекаю.
— Пробуватимемо щастя в Алнабрю, — сказала Беате, відважно закладаючи віраж просто перед носом трамвая. Колеса декілька секунд ковзали по рейках, перш ніж знову знайшли надійне зчеплення з асфальтом. У Харрі з’явилося смутне відчуття дежавю.
Вони вже виїхали на Пілестреде, коли співробітник Служби прибирання знову взяв слухавку і повідомив, що їм так і не вдалося зв’язатися з водієм по мобільному зв’язку, проте, скоріше за все, він прямує в Алнабрю.
— Гаразд, — сказав Харрі. — Можете ви, принаймні, передзвонити в «Методику» і попросити, щоб вони почекали із спорожненням контейнера доти, поки ми… Що? їхній офіс не працює з пів на дванадцяту до дванадцятої? Обережно! Ні, я не вам, я водієві. Ні, моєму водієві!
З тунелю Ібсена Харрі зв’язався з дільницею Грьонланн і попросив відправити патрульний автомобіль на фірму «Методика», проте найближча вільна машина перебувала в цілій чверті години їзди звідти.
— Чорт! — Харрі, не дивлячись, шпурнув мобільний телефон через плече на заднє сидіння і з усієї сили стукнув по торпеді.
Проте, коли на круговому русі між Бюпортен і Плазою Беате проскочила по розділювальній в ледве помітний просвіт між червоним автобусом і «Шеві-ваном», а потім, спустившись із розв’язки сто десятої магістралі, під виск покришок вписалася в крутий поворот на набережній біля Осло-С, Харрі зрозумів, що ще не все втрачено.
— Що за диявол учив тебе керувати автомобілем? — запитав він, упираючись долонями в торпеду; машина тим часом, не зменшуючи швидкості, лавірувала в щільному потоці на трисмуговій магістралі, що вливається в Екебергський тунель.
— Сама навчилась, — озвалася Беате, не відриваючись від дороги.
Посередині Волеренгського тунелю вони наздогнали величезну потворну вантажівку, оповиту клубами вихлопів дизельного палива. Вона неквапливо тяглася по правому ряду, а на її платформі, прихоплений з кожного боку двома жовтими затискачами, красувався зелений контейнер із написом «Служба прибирання Осло».
— Йес-с! — закричав Харрі.
Беате обігнала вантажівку, перешикувалася в ряд просто перед нею, знизила швидкість і ввімкнула правий поворотник. Харрі в цей час опустив скло, висунув руку із затиснутим в ній посвідченням, а іншою почав відчайдушно махати у бік узбіччя, наказуючи водієві вантажівки зупинитися.
Водій сміттєвоза не заперечував проти того, щоб Харрі досліджував вміст контейнера. Він лише запропонував зробити це, коли вони дістануться «Методики» і розвантажаться.
— Ми не можемо ризикувати: а раптом пляшка розіб’ється?! — гаркнув Харрі вже з платформи вантажівки, намагаючись перекричати шум транспорту.
— Ну як знаєш, я-то більше про твій костюм піклувався, — пояснив водій, проте Харрі вже з головою пірнув у контейнер. У наступний момент Беате і шофер почули тріск і гуркіт, відчайдушну лайку Харрі й гучне вовтуження. Нарешті пролунало радісне «Йес-с!», і Харрі з’явився з контейнера, обома руками тримаючи високо над головою свій трофей — білий пластиковий пакет.
— Відразу ж віднеси пляшку до Вебера і скажи, що це терміново, — звелів Харрі, коли вони з Беате знов опинилися в машині. —