Ангели по десять шилінгів - Петер Аддамс

— На мій сором, признаюся, що я мало тямлю в цьому, але я аж ніяк не хотів зачепити вашої професійної честі, — вибачився Чед.

— Нічого, — махнув рукою Уейд. — Я певен, що злочинець — Хаббард. Ось тому ми й почнемо пошуки в його будинку. І ніде більше!

— А як ви плануєте це здійснити?

— Гадаю, — Уейд з усмішкою глянув на Джун, — буде не важко зайняти його думки, так би мовити, чимось цікавим. Чи не так?

— Безперечно, — самовпевнено погодилася Джун. — Лише одне запитання: що я можу собі з ним дозволити?

— Вирішуйте самі, — повчально кинув Уейд. — Головне, щоб ви забрали його на години дві з дому. А водночас і людину, яку залишив біля нього Мідл.

— А як бути з другим?

— Другого ви візьмете на себе, — Уейд обернувся до Чеда. Він знову відкрив свою сумочку і дістав флакон з пульверизатором. — Ви вийдете за двері і удасте, немовби збираєтеся піти. Він одразу ж підійде до вас. Тоді ви швидко пустите в обличчя йому струмінь оцієї рідини. Він вилається і в ту ж мить ляже спати під кущем. Спеціальний розчин. Гарантую — зовсім не шкідливий. Це дуже важливо, бо згідно параграфа сто тридцять сім карного кодексу ви зможете одержати лише два роки… Якби рідина виявилася шкідливою для здоров'я, вас би запроторили років на шість.

— Це мене, звичайно, тішить. — Чед нерішуче простяг руку за флаконом.

— Професія вимагає ризику. Крім того, вам нічого іншого не лишається. Якщо ми не викриємо Хаббарда цієї ночі, вам, очевидно, доведеться пережити набагато неприємніші речі.

— Як це романтично! — Джун захоплено подивилася на флакон.

— Романтично? Не думаю, — зауважив Уейд. — Ми діємо, так би мовити, з метою самооборони. Кожна жива істота захищається, коли на неї нападають. Таким чином, право на нашому боці, тим більше, що ми ні в чому не винні. Ну, а тепер — за роботу!

— Ще одну секундочку, — затримав його Чед. — Я гадаю, що ви робите це не лише з люб'язності?

— Ні, не лише, — признався Уейд. — Зараз я не можу дозволити собі таких благородних вчинків. Але не турбуйтеся, вашого гаманця я обмацувати не збираюся, відшкодую збитки іншим чином. — І він звичним рухом натягнув гумові рукавички. — Міс Джун, на старт! Ви розпочинаєте операцію.

Не без жалю Джун залишила Касл-Хоум, і вже через півгодини з двору Хаббарда виїхала автомашина. Через хвилину з сусіднього провулка — друга.

Коли настала Чедова черга виходити з будинку, Уейд ще раз докладно повторив вказівки:

— Ніякого насильства, використовуйте тільки корисні досягнення нашої науки. Синець під оком вашого сторожа може коштувати кілька додаткових років.

Чед вийшов з будинку, і до нього одразу ж підійшла людина, залишена Мідлом. Спеціальний розчин справді виявився найвищим досягненням сучасної хімії, і шпиг за півхвилини солодко спав під парканом у саду.

Уже тільки те, як було відімкнено французький замок у дверях будинку Хаббарда, свідчило про високе мистецтво джентльмена в чорному сюртуку. Ключем і то навряд чи відімкнув би швидше.

Увійшовши до кабінету адвоката, Уейд, не розмірковуючи, увімкнув світло й озирнувся.

— Так я й передбачав, — сказав, звертаючись до Чеда. — Ви нічого не помітили?

— Помітив, — кивнув Чед. — Надто вже бідна тут обстановка. Не скажеш, що пан, який спокушає зараз Джун, купається в грошах.

— В тім-то й річ. Крісла давно потребують нової оббивки. А килим! Гляньте на килим! Б'юсь об заклад, що знизу він протертий до дірок. — Уейд підійшов до книжкової полиці. — Пил сторічної давності і до того ж — суцільний мотлох, придбаний у букініста. Багатий адвокат не поставить цього на свою книжкову полицю. О, а це вже цікаво!

— Що?

— Проспекти бюро подорожей. Наш приятель сумує за далекими країнами. І поки нема грошей, його сум залишається невдоволеним. Це теж могло бути мотивом — і досить вагомим. Ну, а тепер сядьте он туди на стілець і дайте мені поміркувати.

Роберт Уейд, примруживши очі, стояв посеред кабінету.

— Ми можемо розраховувати на успіх тільки за одної умови, — сказав він. — А саме: якщо у Хаббарда достатньо розуму і кмітливості. В цьому разі він би постарався знайти для своїх діамантів якусь незвичайну схованку, а я в своїх пошуках міг би дотримуватися певного напрямку. Якщо ж він дурний і сховав діаманти в саду під каменем чи в оббивці стільця, я здаюся. Я не можу за. короткий час перекинути весь дім догори дном і, перекопати сад — це завтра зроблять люди Мідла. Отже, нам треба виходити з одного припущення — Хаббард не дурень.

— Гаразд, згоден. А що далі?

— Далі слід згадати про ті статистичні дані, які наводить Уіблі, колишній інспектор Скотланд-Ярду, у своїй книжці «Поведінка і мислення різних правопорушників», — розповідаючи, Уейд кидав уважні погляди то на один, то на інший предмет. — Наприклад, старі побожні пані в шістдесяти восьми випадках із ста обирають схованкою для коштовностей предмети культу. Одна дуже набожна російська графиня вийняла з статуї божої матері скляні очі й сховала в очницях два діаманти розміром з грецький горіх. Інша богомольна пані сховала свої коштовності в церкві, у світильнику над олтарем. — Уейд пильно переглядав книги на полицях, причому Чед завважив, як швидко й ретельно він це робить. На письмовому столі Хаббарда лежало кілька гумок. Уейд потримав кожну з них у руці, потім таким же чином зважив авторучку. Це саме він проробив і з курильними люльками.

— Не чув я, щоб Хаббард був дуже набожним, — нарешті промовив Чед. — Але я знаю, що він любить куховарити. Можливо, це й допоможе нам?

Уейд закляк на місці.

– І ви кажете мені це тільки тепер?!

— А що?

— Я ж вам пояснив, що кожна людина, яка