Заблудлий - Джейн Гарпер

Кемерон саме був у незграбному перехідному віці. У шкільній формі, з відмитим обличчям і зачесаною чуприною, він більше нагадував підлітка. Але в робочому одязі, на господарстві, його можна було прийняти за чоловіка завдяки добре накачаним фізичною працею плечам, рукам і спині. У мінливому полум’ї, ще й крізь серпанок алкоголю, можна було прийняти його і за того, і за того.

— Було очевидно, що Кем зацікавився нею, — мовив Нейтан. — Люди казали, що в неї в маєтку лишився хлопець, але вона цим начебто не переймалася, тож чого повинні були перейматися ми? Я навіть не бачив, щоб вона розмовляла ще з кимсь: вони з Кемом просиділи майже всю ніч разом.

Нейтан і сам уже трохи хильнув, коли наступного разу озирнувся й побачив Дженну, яка сиділа біля багаття, притулившись Кемеронові до ніг. Кем щось сказав, і вона розсміялася. Він сказав ще щось, і вона закинула обличчя, яке опинилося зовсім близько біля його обличчя. Вони обоє тримали по пивній пляшці. Незайняті руки були переплетені разом.

Коли Нейтан озирнувся наступного разу, вони цілувалися, й Кемеронова рука гладила Дженнину не до кінця заплетену косу. В Нейтана майнула думка, чи не слід перемовитися з молодшим братом, як чоловік з чоловіком, але він підозрював, що Кем йому за це не подякує. Аж тут Джекі звелася навшпиньки і щось шепнула Нейтанові на вухо, і все навколо вмить розчинилося.

Вони кинули Кемеронові ключі від Нейтанової машини і звеліли потім підвезти Дженну назад у місто або переконатися, що це зробить хтось інший, а самі поїхали в порожній будинок з усією швидкістю, на яку був спроможний червоний бездоріжник Джекі...

Нейтан глянув на Зандера у дзеркальце заднього огляду.

— Словом, я поїхав з вечірки з твоєю мамою, щоб пересвідчитися, що вона безпечно дістанеться в місто...

Баб пирхнув, а Зандер удав, що не помітив.

— ...а наступного ранку ми наштовхнулися на кількох людей з вечірки. То була знайома Джекі й парочка хлопців з Атертону, і всі вони розповідали, що після того, як ми поїхали, Кем і Дженна... — Нейтан побачив синове віддзеркалення й завагався.

— Переспали? — підказав з пасажирського сидіння Баб.

— Ага. Дякую, Бабе.

Нейтан пригадував, що це все здавалося доволі кумедним. Вони всі сміялися. Кемерон Брайт, який приїхав на шкільні канікули, примудрився вкласти за дюнами туристку.

— Оце було і все. Поповзло трохи пліток. Доволі стандартний ранок після вечірки, — мовив Нейтан. — Коли я знайшов Кема, він з вельми задоволеним виразом на обличчі спав у моїй машині позаду заправки. Джекі поїхала шукати Дженну, а ми з Кемом повернулися додому.

Дженна ночувала в гуртожитку біля пабу разом з кількома наймитами. Згодом Джекі розповідала, що дорогою назад у маєток з нею все було добре. Може, тільки була вона занадто тиха. Засоромлена, мабуть. І з похмілля, це точно. Але все було добре. Вона і словом не прохопилася про Кема, а Джекі не питала.

— І десь один день все так і лишалося, — мовив Нейтан.

Усю дорогу додому Кем шкірився, як ідіот, у бічне дзеркальце. Коли наступного пообіддя пролунав дзвоник, він і далі шкірився.

— І що сталося? — нахилився вперед Зандер.

— З Дженною все було вже не так добре.

Розділ 15

Повісивши слухавку, Карл Брайт розлютився як ніколи. Це була холодна як лід злість, яка робила його особливо непередбачуваним, а Нейтана змушувала особливо стерегтися. Карл викликав старших синів.

«Ви двоє. Сюди».

Нейтан і Кемерон кинулися до нього наввипередки. Вони стояли спинами до стіни, коли Карл указав на телефон. Він заговорив тихим голосом, і це було тільки гірше.

«Що це за бридню мені тут розповідають про якусь дівчину, га?»

Нейтан утупився в дорогу перед собою. Баб спостерігав за ним з пасажирського сидіння, а Зандер нахилився вперед. Нейтан намагався відігнати оте давнє відчуття, яке зараз поповзло по тілу, але до кінця так і не зміг.

— Було очевидно, що плітки з вечірки розлетілися, — мовив він. — Ясна річ, Дженнин хлопець довідався, що було в неї з Кемом, і не дуже зрадів, як ви можете уявити... — Нейтан хвильку помовчав. — А потім Дженна і її хлопець приїхали в місто і з’явилися в медичному центрі...

У клініці Дженна поговорила зі ще молодим Стівом Фіцджеральдом, свіжішим з обличчя, бо тоді він тільки ставав на ноги на своїй першій постійній роботі в Баламарі. Після цього Дженна разом зі своїм хлопцем перетнула вулицю і зайшла в поліційну дільницю. Там вони посиділи з тодішнім сержантом за чашкою чаю. Там ще служив не Гленн, але дуже схожий на нього коп. Коли вони пішли, сержант подзвонив у маєток Брайтів, виявляючи люб’язність до своїх земляків. Нейтан досі пам’ятає вираз на обличчі Ліз, коли вона почула те, що їй сказали. Це були різні відтінки двох почуттів: жаху й недовіри.

— Що Дженна сказала в поліції? — запитав Зандер.

— Що вона не хотіла сексу з Кемероном, але була надто п’яна, щоб його зупинити, — відповів Нейтан.

У машині запала приголомшена тиша.

— Вона сказала, що її зґвалтував дядько Кем? — розгубився Зандер.

— Думаю, конкретно це слово не фігурувало, — мовив Нейтан. — Тогочасний коп казав, що вона його жодного разу так і не вжила.

Ліз хотіла негайно брати Кема і їхати в місто, щоб побалакати зі Стівом Фіцджеральдом і сержантом — і вирішити це питання раз і назавжди. Карл їй не дозволив. «Хлопець не буде прогинатися перед якоюсь нахабною сучкою, бо вона прокинулася вранці й передумала, ясно?» Кемерон, білий з обличчя, топтався на місці. Ніхто не питав його думки.

— Дженнині слова облетіли місто буквально за п’ять хвилин. Але... — Нейтан замовк, не відриваючи очей від курної дороги. — Але нас на вечірці було дуже багато, і всі бачили, що ці двоє всю ніч не відривалися одне від одного. Я це бачив, твоя мама бачила, Зандере. Всі, хто там був, засвідчили те саме.

До кінця дня навіть ті, кого там не було, уявляли все так, наче бачили на власні очі. Дженна була на повні три роки старша за Кемерона, який приїхав на бісові шкільні канікули, Господи Боже. І саме вона всю ніч вкладала алкоголь дитині в руку, хоча офіційно він був ще замалий, щоб пиячити.