Сніговик - Ю. Несбе

– Ідар Ветлесен? – розсміявся Матіас. – Так, про це я знаю доволі багато. Ми разом навчалися і багато років тусувалися в одній компанії.

– Тобто тепер ви контактів не підтримуєте?

Матіас знизав плечима:

– Ми з Ідаром завжди були різними. Більшість хлопців у нашій компанії були студентами медичного факультету та сприймали професію медика як… Ну, так, як покликання. Окрім Ідара. Він відверто казав, що вивчає медицину, бо це найреспектабельніша професія. І я щоразу дивувався з його чесності.

– Виходить, Ідар Ветлесен переймається тільки респектабельністю?

– Гроші, звісно, теж. Так що ніхто не здивувався, коли Ідар пішов на пластичну хірургію та врешті-решт відкрив клініку для обраних. Серед його клієнтів – суспіль багаті та відомі – Ідара завжди цікавили такі люди. Він хотів бути як вони, бути в їхньому колі. На жаль, Ідар, як це буває, трохи перестарався. Не здивуюся, якщо ці хлопці посміхаються йому в обличчя, а позаочі називають набридливим претензійним бовдуром.

– А можна про нього сказати, що він був готовий далеко зайти, щоб досягти своєї мети?

Матіас замислився:

– Ідар завжди шукав шлях, який зможе його привести до слави. І хоча він – людина зовсім не бездарна, йому так і не вдалося намацати справжню велику справу. Коли я розмовляв з ним востаннє, він здавався пригніченим, мало не… ну так, мало не в депресії.

– А як ви вважаєте, він здатний знайти інший шлях, який приведе його до слави? Який не стосується медицини?

– Про це я якось не думав, але, мабуть, здатний. Адже, суворо кажучи, він не природжений медик.

– У якому сенсі?

– А в тому, що наскільки Ідар захоплюється благополучними людьми, настільки зневажає слабких та хворих. Він – не єдиний лікар, який так ставиться до людей, але він один каже це відверто. – Матіас посміхнувся. – Решта членів нашої компанії були захопленими ідеалістами, які між тим якось зрозуміли, що є важливі речі й за межами медицини: виплати за новий гараж, наприклад, та тарифи за понадурочні. Ідар принаймні не зраджував ідеалів: у нього їх з самого початку не було.

– Що, Матіас саме так і сказав? – зі сміхом запитав Ідар Ветлесен. – Що я не зраджував ідеалів?

У нього було вродливе, майже жіноче обличчя, брови такі витончені, що їх помилково можна було сприйняти за вищипані, а білі та рівні зуби – за штучні. Коротше кажучи, він виглядав набагато молодшим за свої тридцять сім.

– Не знаю вже, що він мав на увазі, – посміхнувся Харрі.

Вони сиділи в глибоких кріслах у бібліотеці великого білого особняка на Бюгдьой, на вигляд старовинного та шляхетного. «Будинок, де я провів дитинство», – повідав Ідар Ветлесен, супроводжуючи Харрі великими темними залами до кімнати, де стіни були заставлені полицями з книгами. Класика: Мікх’єль Фьонхус, Х’єлль Аукруст, «Довірена особа» Ейнара Герхардсена. Широкий вибір. Не гірше, ніж у людей. Плюс біографії політиків. Ціла полиця з золотим тисненням «Вибране». Харрі не бачив жодної книжки, виданої пізніше 1970 року.

– Ну, я чудово розумію, що він мав на увазі, – заходився від сміху Ідар.

Ось чому, похмуро подумав Харрі, Матіас казав, що вони «чудово веселилися» в клініці «Марієнлюст»: не інакше як змагалися, хто голосніше сміється.

– Матіас, гад смердючий… Я хотів сказати «везучий». Дідько, я й те, й інше хотів сказати! – І знову загурчав сміх Ідара Ветлесена. – Вони кажуть, що не вірять в Бога, усі ці тюхтії-колеги, але насправді вони аж змокли з переляку. Кар’єристи, обтяжені моральними принципами! Усе колекціонують добрі справи, бо в глибині душі страшенно бояться горіти в пеклі.

– А ви – ні?

Ідар підвів одну з своїх витончено окреслених брів та з цікавістю поглянув на Харрі. Ветлесен був одягнений у м’які світло-блакитні домашні черевики з незав’язаними шнурками, прості штани та сорочку з фігуркою гравця в поло ліворуч на грудях. Що це за фірма, Харрі так і не згадав, але з якоїсь причини вирішив, що її носять тільки нудні дядьки.

– Мої батьки, інспекторе, були люди практичні. Батько був таксистом. Ми віримо тільки в самих себе.

– Атож. Чудовий будинок як на таксиста.

– У батька було кілька машин та ліцензія на перевезення. Але тут, серед мешканців Бюгдьой, він назавжди залишився перевізником, прислугою, плебеєм.

Харрі дивився на лікаря та намагався визначити, чи не сидить той на амфетаміні або на інших пігулках. Ветлесен відкинувся на спинку крісла в підкреслено розслабленій позі, намагаючись, імовірно, приховати занепокоєння та лихоманку збудження. Харрі подумав про наркотики, ще коли зателефонував та сповістив, що поліція хоче поставити Ветлесену кілька питань, а той з місця в кар’єр запросив його до себе додому.

– Але ви водити таксі не схотіли, – підтримав розмову Харрі. – Ви захотіли… робити людей більш вродливими?

Ветлесен посміхнувся:

– Ви можете сказати, що я пропоную свої послуги на ярмарку марнославства. Або що я приводжу до ладу зовнішність людини, щоб потамувати біль, який рве її душу. Можете вибрати те, що вам більше подобається. Мені абсолютно начхати. – І Ветлесен знову розсміявся, очікуючи, що Харрі буде шокований. А коли цього не помітив, його обличчя стало серйозним. – Сам я себе швидше вважаю за скульптора. Високого покликання у мене нема, але мені подобається змінювати зовнішність, формувати людині нове обличчя. І завжди подобалося. Мені це добре вдається, люди платять за мою роботу. От і все.

– Гм.

– Але це не означає, що у мене зовсім відсутні принципи. Вони є. І лікарська таємниця – один з них.

Харрі мовчки чекав на продовження.

– Я розмовляв з Боргхільд, – пояснив Ветлесен. – Я знаю, що ви шукаєте, інспекторе. І розумію, що це серйозна справа. Але допомогти вам нічим не можу. Бо пов’язаний лікарською таємницею.

– Уже ні. – Харрі дістав із внутрішньої кишені складений аркуш паперу й поклав на стіл. – Це заява, підписана батьком близнючок, яких ви ведете.

Ідар похитав головою:

– Це не допоможе.

Харрі здивовано наморщив лоба:

– Чому?

– Я не можу вам відкрити, хто приходить до мене в клініку та з якого приводу. Люди, які привели до мене в клініку своїх дітей, теж захищені лікарською таємницею і мають право приховувати мету своїх візитів від подружжя, якщо того забажають.

– Чому Сильвія Оттерсен не казала чоловікові, що вона була з дітьми у вас?

– Наші принципи можуть видатися вам простою впертістю. Але це не так: згадайте, скільки серед наших пацієнтів відомих людей, яким постійно перемивають кісточки та розпускають про них небажані