Порт у тумані - Жорж Сіменон

— Взагалі, щоб усе стало на своє місце, треба тільки з’ясувати, з якою метою Луї-Здоровило пішов до мера саме тоді, як Мартіно тікав до Парижа. Дивовижна місія: бити по пиці людину, яка має репутацію особи, котра не знається аби з ким.

Луї-Здоровило мимоволі блаженно всміхнувся, пригадавши, як він гамселив пана Гранмезона.

— Отак, друзі мої! А тепер затямте собі: кінець кінцем, усе буде з'ясовано. Чи не здається вам, що було б краще, аби це сталося тепер?

І Мегре постукав люлькою об підбора, вибив попіл і запалив її знову. Селестен заснув і голосно хропів. Луї-Здоровило, схиливши голову набік, втупив очі в брудну підлогу. Ланнек марно намагався перехопити його погляд, щоб запитати, як бути далі.

Нарешті шкіпер буркнув:

— Нам нема чого сказати.

З палуби почувся гуркіт, наче впало щось важке. Мегре здригнувся. Луї-Здоровило висунув голову з люка, з каюти виднілися самі його ноги на трапі. Якби він тікав, комісар, безумовно, побіг би навздогін. Тепер уже нічого не було чути, тільки шумів дощ та рипіли якісь блоки.

Так тривало щось із півхвилини. Не більше. Луї-Здоровило зійшов з трапа. Йому до лоба прилипло мокре волосся, і вода струменіла по щоках. Він мовчав, не поспішаючи з поясненнями.

— Що ж там таке?

— Талі.

— Тобто?

— Блок талів вдарився об релінґ.

Шкіпер знову підкинув брикетів у пічку. Чи повірив він у те, що сказав Луї? В усякому разі, той уникав його запитальних поглядів. Ланнек розштовхав Селестена.

— Піди закріпи шкот на бізані…

Матрос продирав очі й нічого не розумів. Довелося давічі повторювати йому одне й те саме. Лише після цього він, зовсім розморений сном і затишком, злий, що доводиться пірнати в дощ і холод, накинув плащ, насунув на голову зюйдвестку і поліз на палубу.

За кілька хвилин він уже гупав своїми сабо просто в них над головами. Луї-Здоровило вже принаймні в шостий раз налив собі склянку, але не було й знаку, що він сп'янів. Обличчя анітрохи не змінилося — неправильне, з витрішкуватими очима; його вираз промовисто свідчив, що ця людина байдуже чвалає по життю і, власне, не живе, а просто животіє.

— Що ти про це думаєш, Луї-Здоровило?

— Про що?

— Дурень! Та чи подумав ти про себе? Невже не розумієш, що саме тобі доведеться за все відповідати? По-перше, твої старі гріхи. Людина, яка повернулася з каторги! По-друге, оце судно, власником якого ти стаєш, хоч і не маєш щербатого шеляга в кишені! А Жоріс, який не хотів бачити тебе в себе вдома, бо ти набрид своїми позичками грошей! «Сен-Мішель» заходить в Уїстреам якраз у ніч, коли вкрадено Жоріса! І знову ти тут, коли отруюють капітана… А ще твоя сестра дістає в спадщину триста тисяч франків!..

Чи Луї-Здоровило думав зараз про що-небудь? Його погляд був такий байдужий! А блакитно-порцелянові очі весь час дивилися кудись на стіну каюти.

— Що він там робить на палубі? — занепокоївся Ланнек, поглядаючи на люк, що так і лишився прочиненим. Вода, протікаючи крізь нього, вже зібралася в чималу калюжу на підлозі.

Мегре випив небагато. Але досить, щоб кров ударила йому в голову, бо повітря в каюті було насичене випарами смоли. Досить і для того, щоб думки його стали дещо мрійливими.

Тепер, коли він уже знав цих трьох чоловіків, йому досить легко було уявити собі їхнє життя в цьому мініатюрному замкненому світі, яким є «Сен-Мішель».

Один валяється на койці, може й не скидаючи ніколи верхнього одягу. На столі завжди стоять брудні склянки, пляшка. Другий на палубі, і в каюті чути, як він ходить туди й назад у сабо або в чоботях… Потім цей глухий, розмірений шум моря… Компас, освітлений слабкою лампочкою… Сигнальний ліхтар, що гойдається на верхівці фок-щогли…

Очі намагаються проникнути в глиб темряви, відшукати цяточку маяка… Потім розвантаження біля пірса… Два або й три дні зовсім без діла, довгі години, що їх просиджує у забігайлівках, які скрізь однакові…

Згори почулися якісь невиразні звуки. Скидалося на те, що Луї-Здоровило теж поринув у тяжкий сон. Маленький будильник показував третю годину. Пляшка майже спорожніла…

Ланнек позіхнув і почав шукати по кишенях сигарети… Можливо, він так само провів ніч тоді, коли зник капітан Жоріс, — у тісняві, задусі, насиченій випарами людського тіла й корабельної смоли… А Жоріс? Чи сидів він отак з ними, пив і намагався перебороти сон?..

Цього разу з палуби долинули чиїсь голоси. За виттям шторму не чути нічого, тільки невиразне бурмотіння.

Насупившись, Мегре підвівся і побачив, що Ланнек наливає собі ще, а Луї-Здоровило майже спить, бо очі йому склеплювались.

Комісар намацав револьвер у кишені й одним духом збіг по майже вертикальному трапу.

Люк, завширшки був якраз такий, щоб пропустити одну людину, а комісар — вищий і ширший, ніж пересічно люди.

Саме тому він не міг би навіть боронитися! Щойно Мегре вистромив голову з люка, як туга полотнина перехопила йому рота і її блискавично зав'язали вузлом на потилиці.

То зробили люди, що стояли на палубі, — Селестен та ще хтось.

Тим часом ті, що були внизу, висмикнули револьвер, а потім зв'язали за спиною обидві руки.

Комісар щосили вдарив ногою назад і влучив, як йому здалося, комусь в обличчя. Але ще мить — і ноги йому міцно зв’язано прядив’яним канатом.

— Тягни!.. — почувся байдужий голос Луї-Здоровила.

Це було найважче. Огрядного Мегре знизу підштовхували, згори тягли. Дощ періщив мов з відра. Вітер вдирався в канал з нечуваною люттю.

Комісарові здалося, що він розрізняє чотири постаті. Але був