Українська література » » Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко

Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко

---
Читаємо онлайн Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко
Розділ 21

Олексій

О, Сивий прикотив. Мабуть, таки треба про зустріч із Лейлою розповісти. Він зараз на моїй території, так безпечніше.

- Що Лейла розповіла? - Сивий прямо з порога поставив мене на місце, і як я взагалі міг подумати, що йому невідомі подробиці зникнення Лейли з клініки?! Щось приховувати від нього – погана ідея. А може, блефує? Не схоже. І взагалі, вигляд у нього якийсь стомлений. Про що йому й повідомляю.

- На себе в дзеркало подивися! - відбиває відразу мій випад.

- Туше! - здаюсь я.

- То що там із Лейлою? І налий мені чогось, та по міцніше. - Сивий влаштовується на дивані зручніше.

- А ти не за кермом? - турбуюся за друга.

- А хтось із твоїх мене не відвезе?

- А чи не стрімко з моїми світитися?

- Та перестань, твої чисті. Фролов молодець, тримає обличчя фірми.

Знаючи смаки друга, наливаю нам бренді. Переказую розмову з Лейлою.

Юрко слухає мовчки, заплющивши очі.

- Ти не заснув?

- Поки що ні, але... Годину подрімав би. Розбуди через 60 хвилин.

- Ок, відпочивай.

Вигляд у Сивого стомлений.

Мовчу. Спати за потреби в будь-яких умовах ми ще в армії навчилися. І, здається, зараз йому це знадобиться. Ну так. Вже спить.


Мар'яна

Льошині слова, як завжди, розігнали кров. Передчує він! А я як… передчуваю! Намагаюся якнайшвидше закінчити справи на роботі, щоб раніше повернутися. Ось ще тільки на один виклик дорогою заїду і додому!!

Додому? Це куди? У квартирку свою чи в замок до Льошки? О, знову мій внутрішній голос підняв голову. Цікаво, що йому цього разу не сподобалось? Мовчав пару днів, сидів десь у засіках моєї свідомості, як миша сита. Що ж його збудило?

Так! Додому! І нічого на мене зуб точити, друге моє «Я». Люблю я його, Тигра свого, ручного.

Все, всі справи закінчені, їдемо додому, до Льошки (мій внутрішній голос, ти задоволений?)

Заходжу до хати. Льошка у вітальні, прикладає палець до губ, просячи поводитися тихо. Що за біса? Хто там лежить на дивані? У нас, тобто у Льошки, гості? Це ж той поліціянт, що його тоді заарештував! Що він тут робить? Він взагалі живий? Думки роєм проносяться в моїй голові та, схоже, на обличчі. Льошка закочує очі. Він безшумно пересувається, як кіт, і ось він вже біля мене, обіймає і виводить до іншої кімнати.

- Тихо! Не галасуй, нехай спить. – Льошка каже пошепки.

- Льоша! Це ж той поліцай! - теж пошепки відповідаю я.

- Так, і мій друже, ще зі школи. І у військовому училищі разом були. Коли прокинеться – познайомлю вас. Він, схоже, зовсім замотався, випив 50 грамів і заснув. Давай поки що обідом займемося. Там тільки розігріти та накрити, Надія Василівна все приготувала. Ходімо, допоможеш мені. Ти не втомилась? Чи я сам?

- Так, допоможу, звісно.

Ідемо на кухню. Льошка дістає з холодильника залишену домоправителькою їжу. Поглядає на годинник. Ставить розігрівати у мікрохвильову піч.

- Якраз настане. Юрко просив за годину розбудити.

Виймає посуд і накриває на стіл. Мені навіть нічого й робити не довелося. Господар! Звик, мабуть, все сам робити. Та, по суті, йому дружина й  не потрібна особливо. Впала я йому на голову зі своєю несподіваною вагітністю. Якось стало сумно.

- Ну, все готове і саме час будити Юрку, — голос Льошки відірвав мене від не веселих думок. - Ти якась сумна сьогодні. Все нормально?

- Так, — усміхаюся, — все норм! Так, задумалася трохи, по роботі.

- Вдома треба відпочивати! - Льошка нахилився і поцілував мене в губи. - Хліб дістань, мало не забув! Піду Юрка будити. Якщо почуєш постріли – не зважай! Жартую!! – розсміявся, побачивши мої округлені очі.

Жартівник! Треба було демонстративно в непритомність впасти. У моєму становищі таке можна пробачити. Знову зловила себе на тому, що погладила живіт. Якось це підсвідомо виходить. Наче Льошка не помітив. Не хочу наголошувати на моєму становищі. І так все довкола нього крутиться.

Якийсь підозрілий шум лунає з вітальні. Ну, хоч не постріли. А що, з них буде, з їхнім армійським гумором.

Упс, це була ваза? Стояла там одна симпатична, мені подобалася... Схоже, комусь доведеться освоювати мистецтво Кінцугі.

А ось і хлопчики. Вид винний. Зустрічаю з віником та совком у руках. Напустила на себе грізний вигляд. Про всяк випадок, почуття провини їм не завадить.

- Мар'яно ... Я зараз все приберу! - ух ти! Працює! Льошка винувато дивиться, як кіт, що нашкодив. Якби міг – вуха б притиснув.

Переводжу погляд на його друга.

- Еее ... Льоха, я допоможу! – і зникає слідом. Чого вони там іржуть?

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
Сподобався роздiл?
Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
$(document).ready(function () { $('.rating-star').on('click touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
Скачати книгу Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко
Відгуки про книгу Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: