Палай зі мною - Еліс Кларк
Я в захваті від того, що Влад дозволив мені продовжити своє розслідування. Починаю відразу виясняти подробиці:
— А ти мені даси оці “жучки”? Чи щось щоб записувати розмову?
— Так, дам, — киває він. — Краще жучка.
— Поставлю десь у її спальні, — розмірковую я. — А тоді… Хоча не буде ж вона звертатися до коханця на ім’я та прізвище, як ми здогадаємося, хто він? Може тоді вже відеокамеру?
— Можу дати і декілька, але будь обережна, не спались, бо інакше можуть бути проблеми… Щодо камери… Навіть не знаю, це надто ризиковано, як на мене. Підкласти жучок набагато легше, камеру ж треба правильно встановити, — відповідає він.
— Ну добре, а що, якщо я розпитаю її про нього, вона балакуча, може й розповість подробиці, а все це запишеться на “жучок”...
— Дам тобі декілька, один буде завжди на тобі, інший покладеш в спальні, так має вийти, — припускає Влад.
Я вже в передчутті нових пригод, не терпиться скоріше почати роботу, але ж розумію, що буде дивно заявитися в гості на другий день після попереднього візиту, та ще й після таких проблем з поліцією. Розумію, що це виглядатиме підозріло, тож треба вичекати якийсь час…
— Він буде виглядати як намистина, тож вона не має здогадатись, у мене є спеціальні для подібних ситуацій, — продовжує Влад. — Але пообіцяй що в жодному разі не будеш в неї нічого курити і нюхати… Сама розумієш. І про алкоголь забудь.
— Обіцяю, — відповідаю я. — Ти ж мене знаєш, я не любителька алкоголю. А наркотиків узагалі боюсь. Моя мама… дядько казав, що вона була наркоманкою.
Влад бере мене за руку і погладжує її. Дивиться прямо в очі…
— Я такий радий, що встиг зустріти тебе до того, як твій дядько продав тебе комусь іншому…
Мені самій стає страшно від такої думки. Міцно стискаю його пальці.
— Там, у тому ескорт-агентстві якраз перед моїм приходом вбили дівчину… Мені було дуже страшно. Адже серед клієнтів мало хороших людей, а більше якихось неадекватів… Думаю, серйозні чоловіки мають із ким піти на якийсь захід, їм не потрібні “дівчата за викликом”...
— Часто вони обирають саме таких, — він зітхає. — Так простіше. Звичайні жінки зазвичай дуже багато очікують від подібного, надумують зайвого. Саме для цього придумали ескорт в оригіналі, а не для збочень.
— Ну, можливо, десь є й нормальний ескорт, але не там, — я зітхаю. — То лише прикриття, дівчата встигли мені розповісти багато всякого… Хоча може, вони про ще більше змовчали…
— В будь-якому разі, добре, що ми зустрілись, — каже Влад. — Ходімо додому, хочу відволікти тебе від думок про те місце. Більше ти ніколи не повернешся туди, тож не треба про нього й згадувати. А ще ми поміняємо тобі документи. Займусь цим прямо завтра.
Я відчуваю велику вдячність через те, що він турбується навіть про такі дрібниці. Хоча, документи — далеко не дрібниці. Я в цьому переконалася сьогодні, під час обшуку. Якби не втручання Влада, мене без документів точно забрали б до відділку…
— Дякую, — шепочу і міцно обіймаю його. — Дякую за все. Кохаю тебе так сильно, що словами не передати…
— Я теж кохаю тебе, Селіно, — він зазирає мені в очі і прибирає пасмо волосся з очей. — Більше ніхто тебе не образить, обіцяю, я не дозволю…
Мені так затишно і тепло в його обіймах, як не було ніколи в житті. Думаю, що мені справді дуже пощастило, більше, ніж якби я виграла в лотерею. Адже шансів почати нормальне життя після всього, що сталося зі мною, я мала значно менше, ніж люди, які купують лотерейний квиток і сподіваються на удачу…
***
Приїхавши додому, я перевдягаюсь і кажу, що хочу приготувати щось смачненьке.
— Яка твоя улюблена страва? — запитую я у Влада.
— В дитинстві, коли мама ще була жива і ми були не надто багаті, вона часто готувала смажену картоплю. Її називають стравою бідняків, але я й досі вважаю, що нема нічого смачнішого, ніж посмажена з турботою картопля, — задумливо відповідає він.
— О, супер, я теж люблю смажену картоплю! — кажу я. — Тоді це буде наше меню на вечерю! А чим займемося після того, як повечеряємо?
— Давай подивимось якийсь фільм? Мені цікаво переглянути щось, що тобі дуже подобається, яке твоє улюблене кіно? — запитує Влад з цікавістю.
— Я люблю якісь пригодницькі фільми… — трохи знічено усміхаюсь. Бо ж мабуть дівчата мають бути в захваті від романтичних мелодрам…
— Ну те, що любиш про шпигунів, знаю, — він усміхається. — Це класно насправді, бо і я люблю гостросюжетні історії.
— О, і тут наші смаки збігаються, — усміхаюсь. — Це ж чудово, не доведеться нікому з нас підлаштовуватися…
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
