Зелена миля - Стівен Кінг

— От що, — вирішив Персі. — Як той беззубий старий сутенер продасть тобі ту коробку з-під «Корони» за чотири центи, я тобі вкраду в лазареті трохи вати, вимостиш. Цілий мишачий «Гілтон» тут у нас буде, доки не прийде кирдик. — Він перевів погляд на мене. — Сказали написати рапорт зі щитової про Біттербака. Поле, у тебе в кабінеті є ручки?

— Так, звісно, — кивнув я. — І бланки теж. Візьми в шухляді зліва.

— Тоді все тіп-топ, — і він перевальцем пішов.

Ми з Гаррі перезирнулися.

— Думаєш, він хворий? — спитав Гаррі. — Пішов до лікаря, і виявилося, що жити йому лишилося три місяці?

Я йому відповів, що найменшої гадки не маю про те, що з Персі. Тоді це була щира правда, і ще деякий час по тому, але про це я довідався лише з часом. А за кілька років у мене відбулася цікава розмова за вечерею з Гелом Мурзом. На той час ми вже могли говорити вільно: він вийшов на пенсію, а я працював у колонії для хлопців. Вечеря була однією з тих, за якою ви забагато п’єте й замало їсте, і тому розв’язуються язики. Гел розповів мені, що Персі приходив скаржитися на мене й на життя на Милі в цілому. Це сталося одразу по тому, як у блоці з’явився Делакруа й ми з Бруталом не дали Персі забити його до півсмерті. Але найбільше Персі збісило те, що я йому наказав забиратися з очей. Він вважав, що особа, наближена до губернатора, не може миритися з таким поводженням.

Що ж, розказував мені Мурз, він скільки міг стримував Персі. Та коли стало зрозуміло, що Ветмор смикає за ниточки, щоб мені оголосили догану й щонайменше перевели в іншу частину в’язниці, він, Мурз, викликав Персі до себе в кабінет і сказав: якщо той припинить розгойдувати човен, Мурз поставить його на чолі страти Делакруа. Що його фактично розмістять поряд із самим стільцем. Я головуватиму, як завжди, але свідки цього не знатимуть; для них усе матиме такий вигляд, ніби містер Персі Ветмор командує парадом. Мурз пообіцяв не більше, ніж ми вже обговорювали і з чим я погодився. Але Персі цього не знав. Він пристав на те, щоб облишити погрози щодо мого переведення, й атмосфера в блоці Е набагато покращала. Ветмор навіть погодився, щоб Делакруа залишив собі заклятого ворога Персі в ролі камерного улюбленця. Дивовижно, які разючі переміни відбуваються з деякими людьми, коли їм дати правильний стимул; у випадку Персі начальникові Мурзу довелося пообіцяти небагато — всього-на-всього шанс забрати в лисого французика життя.

9

Ту-Ту вважав, що чотири центи — це вкрай невигідна ціна за першосортну коробку з-під кубинських сигар «Корона», і, мабуть, слушно, бо коробки з-під сигар у тюрмі були на вагу золота. У них можна було зберігати тисячу дрібничок, від них ішов приємний запах і взагалі було щось таке, що нагадувало нашим клієнтам, як це — бути вільними людьми. Напевно, тому, що сигарети в тюрмі були дозволені, а от сигари — ні.

Дін Стентон, який на той час уже повернувся до блока, докинув у спільний горщик одне пенні, я — ще одне. Проте Ту й далі комизився. Тоді його взявся обробляти Брутал. Спершу присоромив Ту за те, що той такий скупердяга, потім урочисто пообіцяв, що він, Брутус Говелл, особисто вкладе йому ту коробку «Корона» до рук наступного ж дня після страти Делакруа.

— Нехай шість центів — це не так уже й багато, коли на кону продаж тієї сигарної коробки, хоча можемо посперечатись, як на базарі, — аргументував Брутал, — але ти визнай, що за оренду коробки ціна шикарна. За місяць, ну максимум за шість тижнів він піде Милею. Та ти й кліпнути не встигнеш, а та коробка знов опиниться на полиці під твоїм візком.

— А мо’, якийсь м’якосердий суддя змінить йому вирок, і виспівуватиме він тут нам «Знайомців давніх як забудеш»[25], — і далі впирався Ту. Але він знав, що цього не буде, і Брутал знав, що він знає. Старий Ту-Ту пхав свій розтриклятий біблійно-цитатний візок фактично з часів «Поні Експрес»[26]. У нього була купа своїх джерел, кращих за наші, як я тоді думав. Тому він знав, що в Делакруа щойно закінчилися м’якосерді судді. Єдина його надія тепер була на губернатора, а той нечасто роздавав помилування хлопцям, які запекли живцем півдюжини його виборців.

— Навіть як не залишать його, та миша гидитиме в ту коробку до жовтня, а може, й до Дня подяки, — не здавався Ту, але Брутал бачив, що фортеця вже не витримує. — Хто купить сигарну коробку, яка була сральником для якоїсь миші?

— Ой, мамо рідна, — підкотив очі Брутал. — Ту, це найтупіше, що я від тебе чув. Тобто це вже ну зовсім дно. По-перше, Делакруа так любить ту мишу, що в коробці буде стерильна чистота, церковний обід із неї можна буде хавати. Та як треба буде, то він язиком її вилиже.

— Ти цеє, полегше, начальнику, — скривився Ту.

— По-друге, — не вгавав Брутал, — мишачі какульки — не таке вже й велике діло. Тугенькі маленькі балабушки, на дробинки схожі. Витрусяться. Та й по всьому!

Старий Ту знав, що протестувати далі сенсу нема; надто довго він гуляв тюремним подвір’ям, щоб не розуміти, коли можна йти проти вітру, а коли краще схилити голову й перечекати ураган. Правда, то був ще не зовсім ураган, але нам, людям у формі, подобалася та миша й подобалася думка про те, що Делакруа залишить її собі, а це означало, що вітер щонайменше поривчастий. Отож Делакруа дістав свою коробку, і Персі дотримав слова — за два дні її дно вкривав шар м’якенької вати для ковдр, принесеної з лазарету. Вату Персі передав власноруч, і я бачив страх в очах Делакруа, коли той тягнувся крізь ґрати, щоб узяти ватяні шматки. Він боявся, що Персі вхопить його за руку й переламає пальці. Я теж, признаюся, цього трохи побоювався, але даремно. Отоді я й відчув до нього щось віддалено схоже на симпатію, але навіть тієї миті важко було з чимось сплутати вираз холодних веселощів у його очах. У Делакруа з’явилася тваринка; у Персі теж. Делакруа піклуватиметься про свою, любитиме її, скільки часу вистачить; Персі терпляче очікуватиме (настільки терпляче, наскільки це взагалі можливо для такого, як він), а потім спалить свою живцем.

— Мишачий «Гілтон», ми відкрилися, — проголосив Гаррі.